ГКЧП

Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР (ГКЧП)) — самопроголошений орган влади, не передбачений Конституцією СРСР, створений 18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади Президента Михайла Горбачова, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.

Державний комітет з надзвичайного стану
Загальна інформація
Країна	СРСР
Дата створення	18 серпня 1991
Кількість співробітників	8 осіб (18 серпня 1991)
Голова	Янаєв Геннадій Іванович

Члени ДКНС

1. Янаєв Геннадій Іванович — Віцепрезидент СРСР, голова ДКНС
2. Бакланов Олег Дмитрович — перший заступник Голови
3. Крючков Володимир Олександрович — Голова Комітету Державної Безпеки СРСР
4. Павлов Валентин Сергійович — (Прем'єр-міністр СРСР)
5. Пуго Борис Карлович — Міністр внутрішніх справ СРСР
6. Стародубцев Василь Олександрович — Голова
7.  — Президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку
8. Язов Дмитро Тимофійович — Міністр оборони СРСР

Спротив ДКНС в Україні

У номерах від 20 серпня газети "Молодь України", "Комсомольское знамя", ("Молода гвардія") і "За вільну Україну" засудили путч, хоча газети "Вечірній Київ", "Сільські вісті" та інші зганьбили себе публікацією "документів" та відозв ДКНС.

Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року ДКНС (ГКЧП — рос.), КПУ зганьбила себе співпрацею з путчистами, а РУХ став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив ДКНС. Рухівці стали організаторами протистояння діям КПУ і ДКНС по узурпації влади, як в Києві, так і в регіонах України. В Києві і інших обласних центрах РУХ організував масові акції проти дій КПУ ДКНС, так в Донецьку активісти РУХу вже 19 серпня 1991 року організували пікетування Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС злочинною і антиконституційною.

ДОНЕЦЬКИЙ РУХ організував Штаб спротиву ДКНС в Донецькій міськраді та 19 серпня зібрав позачергову сесію депутатів міської ради й наполіг на прийнятті рішення яким дії ДКНС були засуджені. Рішення прийняте, дії ДКНС визнані неконституційними і, окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись Декларації про державний суверенітет України. Не володіючи інформацією про наміри ГКЧП, Горбачова і Єльцина і побоюючись наслідків, партократи (Л. Кравчук, І. Плющ, В. Фокін, О. Мороз, Л. Кучма, В. Дурдинець, С. Гуренко та їх підручні) під тиском РУХУ і РУХівців — Б. Тернопільського, парламентарів Д. Павличка, І. Зайця, М. Поровського та інших, голова ВР УРСР Л. Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали ДКНС, а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Дочекавшись розв'язки подій у Москві, більшість ВР підтримала пропозицію націонал-демократів (Л. Лук'яненка, В. Чорновола, Д. Павличка, І. Драча та ін.) і прийняла Акт про Незалежність 24.08.1991 (голова ВР Л. Кравчук, 1й заступник голови ВР І. Плющ, заступник голови ВР В. Гриньов, голова уряду В. Фокін, керівники більшості О. Мороз і С. Гуренко, голова Народної ради І. Юхновський).

Подальша доля членів ДКНС

• 21 серпня 1991 — прокурор РРФСР оголошує постанову щодо арешту членів ДКНС.
• 22 серпня 1991 — заарештовано Геннадія Янаєва, Володимира Крючкова, Олександра Тізякова, Дмитра Язова і симпатиків ДКНС — Головнокомандувача сухопутних військ СРСР Валентина Варенникова та першого заступника Голови КДБ СРСР Віктора Грушка; Борис Пуго покінчив життя самогубством.
• 23 серпня 1991 — заарештовано Василя Стародубцева; взято під варту шпиталізованого Валентина Павлова.
• 24 серпня 1991 — заарештовано Олега Бакланова і симпатиків ДКНС — керівника IX управління КДБ СРСР , його заступника , секретаря ЦК КПРС з організаційно-партійної роботи Олега Шеніна та керівника апарату Президента СРСР Валерія Болдіна.
• 29 серпня 1991 — заарештовано та симпатика ДКНС — Голову Верховної Ради СРСР Анатолія Лук'янова.
• 15 січня 1992 — Геннадій Янаєв, , і звільнені через поганий стан здоров'я.
• 23 лютого 1994 — всі інші в'язні виходять на свободу за амністією Державної Думи Російської Федерації ще до початку суду. Таким чином, ніхто з восьми членів ДКНС та інших семи фігурантів цієї справи не був засуджений.

Див. також

• Серпневий путч

Література

• Борис Кагарлицький. Переворот 19 серпня завершився повним успіхом // «Молода гвардія» (Київ). — 1992. — 21 лютого. — Стор. 3 (рубрика «Версія»).

Посилання

• Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — .
• ^{[недоступне посилання]}
• Хроника путча. Часть I (BBC; рос.) [ 2 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Хроника путча. Часть II (BBC; рос.) [ 22 липня 2017 у Wayback Machine.]
• Хроника путча. Часть III (BBC; рос.) [ 8 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Хроника путча. Часть IV (BBC; рос.) [ 30 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Хроника путча. Часть V (BBC; рос.) [ 17 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Амністія членам ДКНС, 23.02.1994 (сайт Держдуми РФ)^{[недоступне посилання з травня 2019] [недоступне посилання]}
• Відомий мультфільм 1991 року про ДКНС ^{[недоступне посилання]}