Ві хоть прасл věxъtь lt věxa тичка віха гілка звідси й ест viht віник жмут соломи сіна або клоччя шматок старої тканини

Ві́хоть (прасл. *věxъtь < *věxa — «тичка», «віха», «гілка»; звідси й ест. viht — «віник») — жмут соломи, сіна або клоччя, шматок старої тканини для миття і чищення чого-небудь. Зменшувальна форма — «віхтик». З огляду на етимологію слова, припускають, що віхтем первісно слугувала рясна гілка дерева або стеблина бур'яну.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Віхоть (значення).

Використовується для знешкодження промащених відходів, миття посуду тощо. Старі ганчірки-віхті використовують також для мазання долівки, стін тощо глиною, крейдою.

Мовні звороти

У переносному сенсі «віхтем» називають слабовільну, безхарактерну людину
Кинути віхоть — завдати кому-небудь лиха, неприємності
Упав віхоть — трапилось нещастя

Див. також

Джерела та література

Віхоть // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.