Віленська духовна семінарія православний навчальний заклад котрий існував у місті Вільно у 1839 1944 рр та 1946 1947 рр

Віленська духовна семінарія — православний навчальний заклад, котрий існував у місті Вільно у 1839-1944 рр. та 1946-1947 рр.

Історія

У 1839 році Литовська греко-католицька семінарія у Жировицях була реорганізована у православну семінарію. Спершу викладацький процес у семінарії відбувався польською мовою, однак невдовзі в освітній процес почала запроваджуватись російська мова, котра й стала домінантною. Викладання окремих богословських дисциплін відбувалося на латинській мові, — з тим, щоб випускники семінарії могли вести богословській диспути з римо-католиками мовою латинського богослів'я.

У серпні 1845 року семінарію перевели з Жировиць у Вільну на територію Свято-Троїцького чоловічого монастиря. Ректор семінарії за сумісництвом був і настоятелем-архимандритом Свято-Троїцького монастиря.

Навчальний процес базувався на уставах духовних семінарій 1840 років і за прикладом семінарій Київського та Санкт-Петербурзьких духовних округів. Керівним органом Литовської семінарії було правління у складі ректора, інспектора та економа. Зовнішній контроль за навчальним процесом здійснювала Санкт-Петербурзька духовна академія.

Повний курс семінарії становив 6 років та мав три дворічні відділи. Переважну частину семінаристів становили діти духовенства, які утримувалися з коштів державної скарбниці. Близько 15 місць було передбачено для бідних дітей, видатки, пов'язані з їх навчанням також лягали на державну скарбницю. Власним коштом навчалось близько 10 % семінаристів. З 1853 року встановили квоту в 50 осіб для спудеїв вищого (богословського) відділення. Після завершення семінарії вони вступали до духовних академій або розподілялись вчителями та наглядачами єпархіальних духовних училищ. Кількість учнів у семінарії в період з 1893 по 1915 роки щорічно, в середньому, становило 170—195 чоловік.

Указом Священного Синоду Православної Російської Церкви від 27 травня 1867 року, відповідно до нового Уставу, духовні семінарії переходили у підпорядкування єпархіальних архієреїв.

Ректорами семінарії були двоє уродженців Гетьманщини — єпископи Євгеній Шерешило та Августин Гуляницький, та ще двоє українців — Олексій Дородницин та Антоній Марценко.

Ректори семінарії

Євгеній (Шерешило) — 1868—1870;
Августин (Гуляницький) — 1870—1881.

Відомі семінаристи

Олег Лапицький (1922—1979) — учасник білоруського антирадянського руху опору, жертва сталінських репресій

Джерела

(рос.) Историческая записка о Литовской Духовной семинаріи протоіерея Іоанна Котовича [ 24 червня 2020 у Wayback Machine.] Вильна. Типографія Губернскаго Правленія, 1878 г.
(біл.) «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі». У 6 тамах / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч — г. Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003 гг. — Т.1-6. —
(рос.) Историческій очеркъ состоянія Православной церкви въ Литовской епархіи за время съ 1839—1889 г. Пресвітера Н. Д. Извекова [ 25 червня 2020 у Wayback Machine.] — Москва, 1899 г.
(рос.) Жизнь Іосифа Семашки, митрополита Литовскаго и Виленскаго и возсоединеніе западно-русскихъ уніатовъ с православною церковію въ 1839 г. [ 27 червня 2020 у Wayback Machine.]: Съ 3-мя портретами высокопреосященнаго Іосифа / Сочиненіе Г. Я. Кипріановича. — Вильна: Типографія И. Блюмовича, 1893. — XVIII, 448 с., 3 л. портр.
(пол.) Pawluczuk U. A.: Życie monastyczne w II Rzeczypospolitej. Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2007,
(пол.) M. Papierzyńska-Turek, Między tradycją a rzeczywistością. Państwo wobec prawosławia 1918—1939, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa, 1989.