Віктор Іванов

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванов.

|imdb=

Віктор Михайлович Іванов
Народився	31 січня (13 лютого) 1909 Козятин, Козятинська волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	18 червня 1981(1981-06-18)^[1] (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР
Діяльність	кінорежисер, сценарист
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Членство	Національна спілка письменників України і НСКУ
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди
Премії	Державна премія України імені Олександра Довженка
Іванов Віктор Михайлович у Вікісховищі

Ві́ктор Миха́йлович Івано́в (31 січня [13 лютого] 1909(19090213), Козятин, Київська губернія, Російська імперія — 18 червня 1981, Київ, УРСР, СРСР) — радянський український кінорежисер, сценарист, письменник. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974).

Життєпис

Народився у м. Козятин Київської губернії. У 1936 р. закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Сергія Ейзенштейна).

Батько, Михайло Спиридонович, був військовим фельдшером, мама, Тетяна Андріївна — домогосподаркою. Під час епідемії холери у 1919 р. батько, рятуючи хворих, сам заразився і помер, лишивши дружину з трьома дітьми. Щоб прогодуватися, Віктор у 13 років влаштувався працювати розсильним у відділі народної освіти.

Закінчив Бердичівське ремісниче училище та Жмеринську профшколу. Пізніше у В'язьмі отримав спеціальність помічника машиніста поїзда. У 1932 р. молодого перспективного працівника направили до Московського інституту залізничного транспорту. Але він несподівано здав документи до Московського державного інституту кінематографії, вступивши на режисерське відділення, на курс кінорежисера Сергія Ейзенштейна.

Працював асистентом режисера на Київській кіностудії імені Довженка. Після початку німецько-радянської війни просився на фронт, але йому відмовляли. У 1942 р. працівників кіностудії евакуювали до Ашгабата.

Добився відправки на фронт. Війну пройшов командиром взводу вогнеметників. Воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм, брав участь у звільненні Києва. Був двічі поранений, важко контужений, комісований за станом здоров'я.

У роботі на Київській кіностудії йому було відмовлено як інваліду, тому після закінчення війни працював на кіностудіях Свердловська, Вільнюса, Каунаса.

З 1950 р. — режисер-постановник Київської кіностудії імені Довженка, пропрацював там до самої смерті.

Могила Віктора Іванова, Байкове кладовище

Створив понад 10 кінофільмів, зокрема комедію «За двома зайцями» (1961). Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).

Був членом Спілки письменників України (з 1956 р.) та Спілки кінематографістів України.

Невістка — мистецтвознавиця Ольга Жбанкова (1943—2021).

Переживши два інфаркти, помер на 73-му році життя 18 червня 1981 р. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4175222° пн. ш. 30.5013833° сх. д. / 50.4175222; 30.5013833).

Фільмографія

Поставив кінокартини:

• (1955),
• 1957 : «Шельменко-денщик»
• «Сто тисяч» (1958),
• «Олекса Довбуш» (1960, співавт. сцен.),
• «За двома зайцями» (1961),
• «Ключі від неба» (1965),
• «Непосиди» (1968, у співавт. з А. Народицьким),
• «Вулиця тринадцяти тополь» (1969, у співавт. з А. Народицьким),
• «Веселі Жабокричі» (1973),
• «Ні пуха, ні пера» (1975),
• (1977, т/ф),
• «Оглядини» (1980),
• «Снігове весілля» (1981).

Автор сценаріїв фільмів:

• «За двома зайцями» (1961),
• «Рибки захотілось» (1963),
• (1963),
• «Непосиди» (1967),
• (новели і ) та ін.

Пам'ять

Вшанування пам'яті Віктора Іванова

Меморіальна дошка в Києві, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка Меморіальна дошка в Києві, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка  Меморіальна дошка в Козятині Меморіальна дошка в Козятині  Експозиція, присвячена кінорежисеру, в історичному музеї Козятина Експозиція, присвячена кінорежисеру, в історичному музеї Козятина

• 23 серпня 1999 року в Києві встановлено паркову скульптуру героям фільму «За двома зайцями» Проні Прокопівні (Маргарита Криницина) та Голохвостому (Олег Борисов).
• У рідному місті Віктора Іванова — Козятині — на будинку, у якому народився режисер, встановлено меморіальну дошку, а в міському історичному музеї створено окрему меморіальну експозицію, присвячену кіномитцю.

Нагороди

• Нагороджений орденом Червоної зірки, медалями
• Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974)
• Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999 р., посмертно)

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. УІНП. 1909, народився сценарист і кінорежисер Віктор Іванов. УІНП (укр.). Процитовано 26 квітня 2024.
3. История одной открытки

Джерела

• Кино и время. Вып. 3-й. Режиссеры советского художественного кино. — М., 1963. — С. 115.
• Валентина Проценко. Весело про серйозне (В. М. Іванов)// Режисери і фільми. — К., 1969. — С. 112—122.
• Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 147.
• Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 290.
• Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 274.
• Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 270—271.
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 543.
• 1909, народився сценарист і кінорежисер Віктор Іванов — Український інститут національної пам'яті