Вулиця Шевська (Львів)

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Шевська.

Ву́лиця Ше́вська — вулиця в історичному центрі Львова, сполучає площу Ринок та вулицю Театральну. Межує з площею Яворського.

Вулиця Шевська Львів
Кам'яниця (вул. Шевська, 16) Кам'яниця (вул. Шевська, 16)
Місцевість	Історичний центр Львова
Район	Галицький
Колишні назви
Шевська, Єзуїтська, Дікастеріаль Ґассе, Трибунальська, Трибунальштрассе, Трибунальська, Народної Гвардії ім. І. Франка
австрійського періоду (українською)	Дікастеріаль Ґассе
австрійського періоду (німецькою)	Dicasterial Gasse
польського періоду (польською)	Szewska, Jezuicka, Trybunalska
радянського періоду (українською)	Трибунальська, Народної Гвардії ім. І. Франка
радянського періоду (російською)	Трибунальская, Народной Гвардии им. И. Франко
Загальні відомості
Протяжність	92 м
поштові індекси	79008
Транспорт
Рух	пішохідна
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 1, 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16
Архітектурні пам'ятки	№ 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16
Поштові відділення	ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)
Забудова	бароко, класицизм, неоренесанс
Комерція	ресторація «Бачевських»; крамниці: «Leopolis Шоколад і марципани», «Ябко»; книгарня «Книжковий Лев», готель «Леополіс»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Шевська у Вікісховищі

Історія

Перейменування вулиць Львова у 1989—1990 рр.

Вулиця йде від північно-західного кута площі Ринок і, ймовірно, старіша від самої площі. Ще до побудови площі за часів польського короля Казимира III вулиця мала назву «Шевська». Оскільки серед тодішніх польських ремісників шевців не було, то вулицю заселяли, мабуть, здебільшого українці. У кінці XVI століття трапляється назва «До Хвіртки», бо вулиця виходила до Єзуїтської хвіртки в міських мурах. Від початку XVII століття — вулиця Єзуїтська, бо сполучала площу Ринок з Єзуїтською колегією. Після касації ордена єзуїтів за австрійської влади 1773 року в будинку колишньої колегії розмістилися адміністративні органи, і вулицю назвали Трибунальською, бо в ті часи в будинку містився цивільний трибунал. Радянська влада перейменувала її у 1957 році на вулицю Народної гвардії імені Івана Франка — на честь радянської підпільної організації, яку створили 1942 року у Львові. Лише 1990 року вулиці повернули історичну назву Шевська, яку вона втратила майже 400 років тому.

Забудова

В архітектурному ансамблі вулиці Шевської переважають бароко, класицизм та неоренесанс. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Будівлі

№ 1 — кам'яниця, на південному боці вулиці, на розі з площею Яворського. Тут від радянських часів містилася найбільша і найпотужніша фабрика хімчистки та фарбування одягу у Львові з ательє «Сніжинка», у 1950—1960-х роках тут також було ательє мод 1-го розряду, роздрібно-гуртова база «Холодокомбінату», база культтоварів, галантереї, взуття та текстилю. Раніше, за польських часів, там була горілчана фабрика Кроніка.

№ 3 — за радянських часів в будинку містився магазин «Меблі».

№ 4 — (Кам'яниця Дзюрдзьовського). У XVII столітті в ньому мешкала родина львівського патриція, багатого купця, вихідця з Угорщини Георгія Боїма. Внутрішнє планування будинку неодноразово змінювалося, зокрема, у 1893 році будинок було реконструйовано за проєктом архітектора Міхала Фехтера. У 1891—1927 роках тут був готель «Ванда» Льовенбека. 26 січня 1904 року у ресторані готелю «Ванда» відбулось весілля Василя Стефаника та дочки священика, посла Галицького сейму Кирила Гаморака Ольги, за участи Івана Франка, Марка Черемшини, Леся Мартовича, Володимира Шухевича. У той самий час тут також містився магазин чоловічого одягу Кона, за радянських часів — комісійний «Лоскут тканин», де ще на початку 1980-х років офіційно вперше у Львові можна було купити імпортні джинси, у 2000-х роках — магазин музичної продукції (зокрема, компакт-дисків) «Музичний центр». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 360-м.

№ 6 — кам'яниця Мосціцьких. Тут у 1902 році розпочало свою діяльність Музичне товариство імені Миколи Лисенка. За польських часів в будинку містився магазин дамського одягу Корнера. від радянських часів й до 2004 року тут містився «Дім книги». 23 травня 2004 року відкрито відреставрований колишній житловий будинок, усі чотири поверхи якого тоді займали зали книжкової крамниці мережі «Буква». Нині — книгарня «Книжковий Лев». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1315-м.

№ 8 — один з найстаріших букіністичних магазинів «Знахідка» з автентичною вивіскою 1970-х років (нині зачинений), а у 1950-х роках там містився гуртожиток Механічного технікуму. Нині, після реставрації, тут міститься крамниця та ресторація Бачевських. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1316-м.

№ 10 — чотириповерхова кам'яниця споруджена у 1787 році за проєктом архітектора Я. Петровського для Ю. Гординської. Чотириповерховий, цегляний, тиньковий з внутрішнім подвір'ям, прямокутної конфігурації в плані будинок, збудований у ХІХ столітті. Головний фасад — симетричної композиції, чотириосьовий. Площина фасаду рустована, розділена по горизонталі фризом з рядом орнаментальних розет (автор — архітектор Фридерик Бауман) та завершена даховим карнизом з рядом кронштейнів. Фасад будинку під вікнами 2-4 поверхів оздоблений класицистичними рельєфами, іконографія яких пов'язується з темами грецької міфології авторства Гартмана Вітвера, а останній поверх, надбудований орієнтовно у 1822—1826 роках, доповнений роботами Антона Шімзера. Пізніші перебудови належать до другої половини XIX століття за проєктами (Ігнатія Віняжа) та Саломона Рімера, завдяки чому він набув яскравих рис класицизму. У 1888—1939 роках в будинку містилися готель «Під трьома коронами» та ресторан Анни Колонської. Нині використовується як житловий будинок, перший поверх якого займають крамниці «Leopolis Шоколад і марципани» та мобільного зв'язку «Ябко». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 361-м.

№ 12 — кам'яниця Замбжицького. Триповерховий будинок XVII століття збудований у стилі класицизму, що має два аркові входи, вікна — прямокутної форми, в обрамленнях, з сандриками. Партії фасадної стіни між поверхами оздоблюють скульптурно-орнаментальні декоративні фризи авторства Гартмана Вітвера. Пізніші перебудови належать до другої половини ХІХ століття за проєктами (Ігнатія Віняжа) та Саломона Рімера, завдяки чому він набув яскравих рис ампіру. На початку ХХ століття в будинку містився ресторан Нафтули Тепфера. Син Нафтули, що згодом успадкував ресторан був колекціонером картин. Купував він їх також й у тоді молодого художника-початківця (Івана Труша), до якого ставився дуже приязно, навіть пропонував гроші для поїздки до Мюнхена, на навчання в Мюнхенській академії мистецтв. За радянських часів — до 1980-х років тут містився тир, а нині — магазин італійського одягу та взуття. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1317-м.
1 жовтня 2002 року в будинку стався обвал внутрішнього перекриття будинку. Це трапилося внаслідок втрати несучої здатності внутрішньої капітальної стіни, таким чином було зруйновано перекриття третього та другого поверхів. Двоє мешканців-пенсіонерів постраждали, і їх ушпиталили. Решту мешканців будинку відселили до готелю «Київ». Це був перший, але не останній, випадок обвалу будинку у Львові за новітніх часів. Далі почали валитися будинки з південного боку вулиці та було розпочато їх тривалий капітальний ремонт, який для будинків № 12, 14 і 16 триває ще й досі. У 2011 році приміщення по вул. Шевській, 14-16 були викуплені ПрАТ «Європейський дім» для створення другої та третьої черг готелю «Леополіс» у межах підготовки до Євро-2012.
Листом № 1093/10-2/61-18 від 14 листопада 2018 року Міністерство культури України погодило приватизацію шляхом продажу на аукціоні, нежитлових приміщень 2-го, 3-го, 4-го поверхів та мансарди будинку, загальною площею 449,7 м². Балансоутримувач є ЛМКП «Айсберг». Аукціон з продажу історичної пам'ятки відбувся 22 січня 2019 року. Переможцем аукціону стало ТОВ «ІнвестБудЛьвів», власником якого є колишній воротар винниківського «Руху» (Олександр Дяченко).

№ 14 — кам'яниця Войшівська, вперше згадана у реєстрі 1767 року. Від 1864 року зазнала численних перебудов за проєктами архітекторів Міхала Фехтера, Яна Кроха, Саломона Рімера, проте зберегла первісну структуру, характерну для середньовічного Львова, та окремі стильові елементи. за польських часів був меблевий магазин Кіршнера та магазин ламп і порцеляни Менкеса, а за радянських — салон замовлень продторгу, «Будербродна», а пізніше там містилося кафе. Нині реконструйована будівля є частиною готелю «Леополіс». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1318-м.

№ 16 — кам'яниця Крохмалевичівська, споруджена на зламі XIX—XX століть — цегляний, триповерховий будинок, з характерним тривіконним асиметричним фасадом, завершеним аттиком та розкріплена карнизом. Міжповерхові членування підкреслені пасками, вікна увінчані сандриками, трикутними в другому поверсі та сегментними в третьому. Фасад прикрашає ліпний орнаментальний фриз між другим і третім поверхами. 1918 року перебудовувався за спільним проєктом архітекторів Міхала Фехтера, (Якуба Кроха), Саломона Рімера. За Польщі містилася торгівля папером Шаффа та меблевий магазин Юзефа Гермеліна. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1319-м.
Під час німецької окупації, у 1942 році, в будинку відкрили взуттєву фабрику «Солід», що виконувала німецькі військові замовлення, але неофіційно підпорядковувалася УГКЦ та використовувалася церквою для матеріального забезпечення. Офіційним власником фабрики був греко-католицький монах Студійського уставу УГКЦ, етнічний німець Йоганн Петерс. Там працювали вільнонаймані працівники, греко-католицькі монахи та юдеї зі Львівського ґетто. Від 1943 року приміщення «Соліду» стало одним з осередків рятівної акції, організованої з відома Митрополита Андрея Шептицького, в результаті якої щонайменше 150 юдеям вдалося пережити роки Голокосту. У 1984 році трьом колишнім працівникам фабрики — Володимиру Качмарському, Лазарю Шияну та Теодору Цебрівському надали почесне звання Праведників народів світу. За радянських часів: у 1950-х роках тут розташовувалася майстерня з ремонту ваг та вимірювальних приладів, а згодом в партері будинку містилося проєктне бюро «Архпроєкт». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1319-м.
У 2007—2011 роках за проєктом, розробленим в інституті «Укрзахідпроектреставрація» архітекторами Зиновієм Лагушем, Ярославом Мартинюком, проводилися роботи з реконструкції кам'яниці із пристосуванням під готель. Нині кам'яниця на вул. Шевській, 16 у комплексі з сусідньою будівлею на вул. Театральній, 16 функціонує як готель «Леополіс».

Північний бік вулиці зазнав нищівних руйнувань на зламі тисячоліть.

Див.також

• Пішохідні вулиці міст України

Примітки

1. Міське відділення поштового зв'язку. Львів—8. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 29 грудня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
2. Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 16 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
3. Вулицями старовинного Львова, 2006.
4. Міськрада виставила на продаж ще одну пам’ятку архітектури у центрі Львова. forpost.lviv.ua. 26 грудня 2018. Процитовано 16 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
5. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Шевська, 10 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 17 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
6. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Шевська, 12 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 17 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
7. J. Biriulow Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku. Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 39. — . (пол.)
8. Готель «Леополіс» для свого розширення приватизує будинки під номером 14, 14-а та 16 на вул. Шевській. lv.at.ua. Процитовано 16 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
9. Софія Лазуркевич (22 січня 2019). Екс-гравець винниківського «Руху» викупив будинок у центрі Львова за 27 млн грн. zaxid.net. Zaxid.net. Процитовано 16 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
10. Оксана Бойко. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Шевська, 14 — готель «Леополіс» (колишня кам'яниця Войшівська). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 17 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
11. (Юрій Скіра) Переховування євреїв монахами Студійського Уставу на взуттєвій фабриці «Солід» у Львові в 1942–1944 рр. // Історико-культурні студії. — Національний університет «Львівська політехніка». — ч. 3. — № 1. — 2016. — С. 113—117.
12. Оксана Бойко. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Шевська, 16 — готель «Леополіс» (колишня кам'яниця Крохмалевичівська). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 16 січня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()

Джерела

• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Шевська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 20—21. — .
• Мельник Б. В. Вулиця Шевська // Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2006. — С. 119—122. — .
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 69, 87, 93, 107, 121, 123. — .
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 71—73. — .

Посилання

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Шевська. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 16 січня 2021. {{}}: Недійсний |мертвий-url=ys ()