Володимир Якович Мотиль

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мотиль (прізвище).

Мотиль Володимир Якович (26 червня 1927, Лепель — 21 лютого 2010, Москва) — радянський, російський кінорежисер, сценарист. Лауреат Державної премії Таджицької РСР (1964) і Росії (1998). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1992). Народний артист Росії (2003).

Мотиль Володимир Якович рос. Мотыль Владимир Яковлевич
Народився	26 червня 1927(1927-06-26) м. Лепель, Білорусь
Помер	21 лютого 2010(2010-02-21) (82 роки) Москва
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство	СРСР →  Росія
Місце проживання	Свердловськ, Нижній Тагіл, Москва
Діяльність	Сценарист, театральний і кінорежисер
Відомий завдяки	російський кінорежисер, педагог
Alma mater	^d і Уральський державний університет імені О. М. Горького
Знання мов	російська
Заклад	^d
Роки активності	з 1963
Термін	1963—2010
Родичі	батько Мотиль Яків Данилович Мати Берта Антонівна Левіна
Діти	дочка, Мотиль Ірина Володимирівна
Нагороди	Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1992) Орден Пошани (1996) — за заслуги в розвитку вітчизняного кіномистецтва і створення високохудожнього фільму «Біле сонце пустелі» Народний артист Росії (2003)
IMDb	ID 0609594
Мати Левіна Берта Антонівна, закінчила Петроградський педагогічний інститут імені Герцена. Працювала викладачкою в колонії безпритульних малолітніх дітей-злочинців, якою керував Макаренко Антон Семенович (1888—1939), пізніше — уже в засланні — завучем в дитячому будинку для дітей репресованих так званих «ворогів народу» в місті Оса Пермської області. Репресовані були і батьки матері, що відбули заслання на Дальньому Сході СРСР. Вони, як євреї, загинули в фашистському концтаборі після захоплення Білорусі Німеччиною у 2-гу світову війну. Ранні роки і навчання Народився 26 червня 1927 р. в Лепелі (Білорусь). Дитячі роки провів з матір'ю на засланні в Пермській області. Закінчив (1948, акторський факультет), а потім — та Уральський університет (1957, історичний факультет). Початок роботи Працював режисером в Свердловському драматичному театрі, в Сталіногорську (перейменованому у Новомосковськ, Тульська обл.), в театрі Нижнього Тагілу. З 1955 р. — головний режисер Свердловського театру юного глядача. У 1957 р. почав працювати режисером на Свердловській кіностудії. Створив на студії «Таджикфільм» кінокартину «Діти Паміра» (1963), а на «Ленфільмі» — «Біле сонце пустелі» (1969), (1975). З 1976 р. став художнім керівником телевізійного об'єднання «Екран». Співавтор сценарію і режисер української стрічки «Жив-був Шишлов» (1988, 2 с). Лауреат Державної премії Таджицької СРСР імені Рудакі за кінострічку «Діти Паміра» (1964 р.) Лауреат Державної премії Російської Федерації в галузі літератури та мистецтв за кінострічку «Біле сонце пустелі» (1998). У 2004 р. знато фільм , що створений на реальних фактах сталінського покарання і заслання своїх батьків. Праця над кінострічкою розтяглася на шість років. Прем'єрний показ відбувся лише після смерті кінорежисера у 2010 р. У 2006 р. виступив як співавтор книги «Автограф століття». Помер 21 лютого 2010 р. в лікарні в Москві. Похований на Востряківському кладовищи. Утиски радянської цензури У 1967 р. військовий за тематикою фільм «Женя, Женечка і „Катюша“» викликав скандал у радянських цензорів. Кіночиновник виніс вердікт-вирок, що Мотиль у радянському кіно більше не працюватиме. Але якось обійшлося. Невдоволення викликала і кінострічка «Біле сонце пустелі», і запрошення на зйомки хворого актора Павла Луспекаєва. Фільм повезли на показ Генсеку Брежнєву Л. І. І лише його особистий дозвіл зняв останню цензурну заборону на кінопрокат. Худ. Соколов. Анненкова Параска Єгорівна, до шлюбу — Поліна Гебль. Мотиль п'ять років шукав новий матеріал для кінострічки, зупинившись на темі «Декабристи». Був написаний сценарій за твором письменника Тинянова Юрія Миколайовича (1894—1943) «Кюхля». Сценарій читали у ЦК Компартії СРСР і — заборонили до постановки. Кінорежисер не відсахнувся від теми, бо натрапив на спогади Поліни Гебль (Анненкова Параска Єгорівна), дружини Анненкова Івана Олександровича, француженки за походженням. Мотиль приготував новий сценарій про їх кохання з назвою " Комета — моє кохання ". І новий сценарій заборонили до виробництва. Лише нове звертання у Обком компартії Ленінграда і запит звідти міністру кінематографії Гармашу пробили заборону. Кінострічку створили на «Ленфільмі», але з запрошених 3,5 мільйони рублів дали тільки 1,5, адже кінострічка була про дворян, що не мали ніяких переваг у порівнянні з професійними революціонерами-більшовиками … Фільмографія Діти Паміра (1962) Женя, Женечка і «Катюша» (1967) Біле сонце пустелі (1969) Зірка привабливого щастя (1975) Ліс (1980) Неймовірне парі (1984) Жив-був Шишлов (1987) Розлучимося, поки хороші (1991) Несуть мене коні... (1996) (2010) та ін. Література Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.279; Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.514; Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.293— 294; Раззаков Ф. Наши любимые фильмы. М., 2001. — С. 129—220. Посилання Володимир Мотиль на сайті IMDb (англ.) http://www.kino-teatr.ru/kino/director/ros/21460/works/ [ 28 липня 2014 у Wayback Machine.]