Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Андрі й Микола йович Во вк 15 жовтня 1882 Деньги нині Черкаська область 11 лютого 1969 Новий Ульм політичний і військови

Вовк Андрій

Вовк Андрій

Андрі́й Микола́йович Во́вк (15 жовтня 1882, Деньги, нині Черкаська область — 11 лютого 1969, Новий Ульм) — політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Андрій Вовк
image Генерал-полковник (в еміграції)
image
Загальна інформація
Народження15 жовтня 1882(1882-10-15)
Полтавська губернія, Золотоніський повіт, Деньги (нині Черкаська область)
Смерть11 лютого 1969(1969-02-11) (86 років)
Новий Ульм (Німеччина)
Національністьукраїнець
Військова служба
Роки служби1918–1969
Приналежністьimage УНР
Вид ЗСimage Армія УНР
Формування5-та піхотна дивізія
4-та Київська стрілецька дивізія
1-ша Запорозька дивізія
Війни / битвиПерша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
Військовий комісар Директорії України (в.о.)
14 листопада 1921 — 22 травня 1922
ПопередникПетро Єрошевич (в.о)
НаступникМикола Юнаків
1957 — 1961
Нагороди та відзнаки
image
Орден «Залізний хрест» (УНР)
image
Хрест Симона Петлюри
image
«Воєнний хрест» (УНР)
image Вовк Андрій Миколайович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вовк.

Життєпис

Народився 15 жовтня 1882 року в селі Демки Черкаського повіту Київської губернії (нині село Драбівського району Черкаської області), а за іншими даними у селі Деньги (тепер Золотоніського району Черкаської області).

1893 закінчив земську народну чотирикласну школу, 1899 — міське училище. 1900 зарахований до розміщеного в Черкасах 174-го Роменського полку. 1903 вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища, 1906 закінчив за 1-м розрядом із відзначенням військового міністра.

В Російській армії

Подальшу службу провадив у 129-му пішому полку в Києві. 24 березня 1906 року йому присвоєно звання підпоручика. Закінчив Костянтинівське військове училище у Києві, учасник Першої світової війни, капітан, командир піхотного батальйону на Румунському фронті.

На службі Україні

В 1917 році учасник українського руху в російській армії. У жовтні 1917 солдати й офіцери-українці обрали капітана Вовка до армійської ради 8-ї армії Румунського фронту, делегат II Всеукраїнського військового з'їзду, організатор українізованих частин на Румунському фронті. Сформував і очолив український ударний батальйон, згодом — стрілецький полк, який виступив восени 1917 року проти більшовиків у місті Бердичів, отримав звання полковника Армії УНР.

За Української Держави розпорядженням Генерального Секретаріату УЦР на початку весни призначений уповноваженим з демобілізації 8-ї царської армії. У квітні — комендант комендант Могилівського повіту. У липні 1918 за відмову брати участь у придушенні селянських повстань сотника Вовка заарештовано за вказівкою губернського коменданта; утримували у повітовій в'язниці, згодом перевели до Києва, в Косий капонір, де також перебували Юрко Тютюнник та Михайло Палій-Сидорянський. Командир корпусу Петро Єрошевич вимагає звільнення, доходить до особистої зустрічі зі Скоропадським, однак відсидів Вовк 5 місяців до протигетьманського повстання.

14 грудня 1918 роззброїли варту та комендантську сотню і зі 150 політичними ув'язненими вийшли на волю. Протягом доби повстанці оволоділи Печерськом, Липками, Звіринцем, Подолом; 15 грудня в Київ увійшли війська Директорії. Під час повстання Директорії став командиром ударного загону, розгорнутого згодом у 5-ту стрілецьку дивізію. Генерал Всеволод Петрів:

“Гетьманщина чекала лише маленького штурхана, щоб упасти. І цей штурхан прийшов, але не від хмари селянських повстанських дивізій, а від купки одчайдухів, що сиділи в гетьманських арештах і, вирвавшись на волю 14 грудня, під рукою Юрка Тютюнника, нікому з провідників військ Директорії не відомого, вирішили справу”.

19 січня 1919 Директорія призначила Вовка помічником командира Окремого корпусу залізнично-технічних військ УНР, 25 січня — командиром 1-ї дивізії того ж корпусу. В лютому 1919 отаман Вовк призначений на посаду командира корпусу залізнично-технічних військ, дуже важного в тогочасній стратегії бою. За спогадами Марка Безручка: «вступає частина в бій — вилазять із вагонів, а потяг стоїть поза обстрілом ворожих гармат і чекає на неї». В березні Вовка призначили начальником залоги Бердичева. Вислідом проведеної у квітні-травні 1919 реорганізації армії Вовк отримав посаду інспектора корпусу залізнично-технічних військ.

24 серпня 1919 сотник Андрій Вовк отримав посаду вартового отамана штабу групи. На цій посаді брав участь у боях з червоними і з білими військовими формуваннями за Христинівку, Умань, Тальне, у наступі на Голованівськ. 28 вересня розпочав керувати 5-ю пішою Селянською дивізією Київської групи Армії УНР, замість отамана Безуса. Наприкінці вересня дивізія виведена з резерву, знаходилася на лінії Копайгород-Дашів — Монастирище. 1 жовтня 5-та дивізія російської армії генерала П. Осовського переважаючими силами атакувала Селянську дивізію й змусила відступити з Монастирища й Халаїдового; того ж вечора контратакою відбили Монастирище. На 4 жовтня дивізії Київської групи зосереджувалися в районі Гранів — Дашів. 14 жовтня українські війська зайняли Бершадь, Ольгопіль, Чечельник, добровольча дивізія генерала Ангуладзе відступила до Гайворона, її переслідувала 5-та дивізія Вовка, під станцією Генріхівка відбувся бій, і денікінці в переважаючих силах відступили на Джулинку. 15 жовтня дивізія Вовка вибила їх і звідти. Однак в ході денікінської контратаки дивізія відходить до Тростянця, звідти на Вапнярку, 29 жовтня переводиться в тил для відновлення сил.

4 грудня 1919 року очолив 4-ту Київську дивізію Армії УНР, в 1919—1920 роках брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР. Від 6 грудня 1919 року до 5 травня 1920 року у складі групи Юрія Тютюнника його дивізія пройшла з боями понад 2 тисячі км по тилах денікінських військ і Червоної армії. Наприкінці серпня 1920 при форсуванні Дністра Вовк командував бойовими операціями Лівої армійської групи військ УНР. 5 жовтня 1920 р. був підвищений до звання генерал-хорунжого.

Після інтернування Армії УНР перебував у таборах у Олександрові, згодом в Каліші (нині Польща), отримав чин генерал-хорунжого. 27 травня 1921 призначений командуючим 1-ю Запорізькою дивізією. 26 червня обійняв загальне командування над усіма інтернованими у Вадовицях частинами, залишаючись при цьому командиром запорозької дивізії. У 1921 (з 14 листопада)-1922 роках — військовий міністр в уряді УНР в екзилі у Польщі. В уряді Пилипа Пилипчука до 14 січня 1922 працював заступником голови Ради Народних Міністрів. За його поданням Рада Народних Міністрів УНР 19 травня 1922 року прийняла постанову про перегляд статуту ордену Республіки задля його підвищення в статусі. З 1923 року — редактор журналу «Табор», в 1924 році став співзасновником товариства колишніх вояків Армії УНР (входив до складу до 1940 року), в 1925 році — першим головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Деякий час керував роботою редколегії друкованого органу товариства — журналу «За державність». Наприкінці січня 1928 генерал Вовк поступив у розпорядження Міністерства військових справ УНР, обирався делегатом Другого з'їзду української політичної еміграції та членом ради Українського Центрального Комітету.

1936 року нагороджений Хрестом Симона Петлюри. 8 травня 1939 у родині Андрія Вовка та Софії Вовк (з родини Галас) народився син Микола.

Під час Другої світової війни очолював українську громаду Німеччини. Після Другої світової війни жив у ФРН, працював у союзі українських ветеранів. З 1947 року — заступник Голови Вищої Військової Ради та (до 1949) Голови ради ордена Залізного Хреста. 1950 стає одним із засновників Воєнно-історичного товариства у Німеччині. З березня 1957 по 1961 рік — військовий міністр в уряді УНР в екзилі. 25 червня 1958 року підписав наказ про встановлення ювілейної відзнаки на честь 40-х роковин відродження українських збройних сил — Воєнного Хреста. У 1960-х роках еміграційний центр підвищив Андрія Вовка до рангу генерал-поручника, а згодом до генерал-полковника Армії УНР.

Помер 11 лютого 1969 року. Похований в місті Новий Ульм.

Примітки

  1. Роман Коваль Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк [ 21 серпня 2013 у Wayback Machine.] // Багряні жнива Української революції.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вовк Андрій Миколайович

Посилання

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Andri j Mikola jovich Vo vk 15 zhovtnya 1882 Dengi nini Cherkaska oblast 11 lyutogo 1969 Novij Ulm politichnij i vijskovij diyach general horunzhij Armiyi UNR Andrij Vovk General polkovnik v emigraciyi Zagalna informaciyaNarodzhennya15 zhovtnya 1882 1882 10 15 Poltavska guberniya Zolotoniskij povit Dengi nini Cherkaska oblast Smert11 lyutogo 1969 1969 02 11 86 rokiv Novij Ulm Nimechchina NacionalnistukrayinecVijskova sluzhbaRoki sluzhbi1918 1969Prinalezhnist UNRVid ZS Armiya UNRFormuvannya5 ta pihotna diviziya 4 ta Kiyivska strilecka diviziya 1 sha Zaporozka diviziyaVijni bitviPersha svitova vijna Radyansko ukrayinska vijnaKomanduvannyaVijskovij komisar Direktoriyi Ukrayini v o 14 listopada 1921 22 travnya 1922PoperednikPetro Yeroshevich v o NastupnikMikola Yunakiv Ministr vijskovih sprav1957 1961Nagorodi ta vidznakiOrden Zaliznij hrest UNR Hrest Simona Petlyuri Voyennij hrest UNR Vovk Andrij Mikolajovich u Vikishovishi U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Vovk ZhittyepisNarodivsya 15 zhovtnya 1882 roku v seli Demki Cherkaskogo povitu Kiyivskoyi guberniyi nini selo Drabivskogo rajonu Cherkaskoyi oblasti a za inshimi danimi u seli Dengi teper Zolotoniskogo rajonu Cherkaskoyi oblasti 1893 zakinchiv zemsku narodnu chotiriklasnu shkolu 1899 miske uchilishe 1900 zarahovanij do rozmishenogo v Cherkasah 174 go Romenskogo polku 1903 vstupiv do Chuguyivskogo pihotnogo yunkerskogo uchilisha 1906 zakinchiv za 1 m rozryadom iz vidznachennyam vijskovogo ministra V Rosijskij armiyi Podalshu sluzhbu provadiv u 129 mu pishomu polku v Kiyevi 24 bereznya 1906 roku jomu prisvoyeno zvannya pidporuchika Zakinchiv Kostyantinivske vijskove uchilishe u Kiyevi uchasnik Pershoyi svitovoyi vijni kapitan komandir pihotnogo bataljonu na Rumunskomu fronti Na sluzhbi Ukrayini V 1917 roci uchasnik ukrayinskogo ruhu v rosijskij armiyi U zhovtni 1917 soldati j oficeri ukrayinci obrali kapitana Vovka do armijskoyi radi 8 yi armiyi Rumunskogo frontu delegat II Vseukrayinskogo vijskovogo z yizdu organizator ukrayinizovanih chastin na Rumunskomu fronti Sformuvav i ocholiv ukrayinskij udarnij bataljon zgodom strileckij polk yakij vistupiv voseni 1917 roku proti bilshovikiv u misti Berdichiv otrimav zvannya polkovnika Armiyi UNR Za Ukrayinskoyi Derzhavi rozporyadzhennyam Generalnogo Sekretariatu UCR na pochatku vesni priznachenij upovnovazhenim z demobilizaciyi 8 yi carskoyi armiyi U kvitni komendant komendant Mogilivskogo povitu U lipni 1918 za vidmovu brati uchast u pridushenni selyanskih povstan sotnika Vovka zaareshtovano za vkazivkoyu gubernskogo komendanta utrimuvali u povitovij v yaznici zgodom pereveli do Kiyeva v Kosij kaponir de takozh perebuvali Yurko Tyutyunnik ta Mihajlo Palij Sidoryanskij Komandir korpusu Petro Yeroshevich vimagaye zvilnennya dohodit do osobistoyi zustrichi zi Skoropadskim odnak vidsidiv Vovk 5 misyaciv do protigetmanskogo povstannya 14 grudnya 1918 rozzbroyili vartu ta komendantsku sotnyu i zi 150 politichnimi uv yaznenimi vijshli na volyu Protyagom dobi povstanci ovolodili Pecherskom Lipkami Zvirincem Podolom 15 grudnya v Kiyiv uvijshli vijska Direktoriyi Pid chas povstannya Direktoriyi stav komandirom udarnogo zagonu rozgornutogo zgodom u 5 tu strilecku diviziyu General Vsevolod Petriv Getmanshina chekala lishe malenkogo shturhana shob upasti I cej shturhan prijshov ale ne vid hmari selyanskih povstanskih divizij a vid kupki odchajduhiv sho sidili v getmanskih areshtah i virvavshis na volyu 14 grudnya pid rukoyu Yurka Tyutyunnika nikomu z providnikiv vijsk Direktoriyi ne vidomogo virishili spravu 19 sichnya 1919 Direktoriya priznachila Vovka pomichnikom komandira Okremogo korpusu zaliznichno tehnichnih vijsk UNR 25 sichnya komandirom 1 yi diviziyi togo zh korpusu V lyutomu 1919 otaman Vovk priznachenij na posadu komandira korpusu zaliznichno tehnichnih vijsk duzhe vazhnogo v togochasnij strategiyi boyu Za spogadami Marka Bezruchka vstupaye chastina v bij vilazyat iz vagoniv a potyag stoyit poza obstrilom vorozhih garmat i chekaye na neyi V berezni Vovka priznachili nachalnikom zalogi Berdicheva Vislidom provedenoyi u kvitni travni 1919 reorganizaciyi armiyi Vovk otrimav posadu inspektora korpusu zaliznichno tehnichnih vijsk 24 serpnya 1919 sotnik Andrij Vovk otrimav posadu vartovogo otamana shtabu grupi Na cij posadi brav uchast u boyah z chervonimi i z bilimi vijskovimi formuvannyami za Hristinivku Uman Talne u nastupi na Golovanivsk 28 veresnya rozpochav keruvati 5 yu pishoyu Selyanskoyu diviziyeyu Kiyivskoyi grupi Armiyi UNR zamist otamana Bezusa Naprikinci veresnya diviziya vivedena z rezervu znahodilasya na liniyi Kopajgorod Dashiv Monastirishe 1 zhovtnya 5 ta diviziya rosijskoyi armiyi generala P Osovskogo perevazhayuchimi silami atakuvala Selyansku diviziyu j zmusila vidstupiti z Monastirisha j Halayidovogo togo zh vechora kontratakoyu vidbili Monastirishe Na 4 zhovtnya diviziyi Kiyivskoyi grupi zoseredzhuvalisya v rajoni Graniv Dashiv 14 zhovtnya ukrayinski vijska zajnyali Bershad Olgopil Chechelnik dobrovolcha diviziya generala Anguladze vidstupila do Gajvorona yiyi peresliduvala 5 ta diviziya Vovka pid stanciyeyu Genrihivka vidbuvsya bij i denikinci v perevazhayuchih silah vidstupili na Dzhulinku 15 zhovtnya diviziya Vovka vibila yih i zvidti Odnak v hodi denikinskoyi kontrataki diviziya vidhodit do Trostyancya zvidti na Vapnyarku 29 zhovtnya perevoditsya v til dlya vidnovlennya sil 4 grudnya 1919 roku ocholiv 4 tu Kiyivsku diviziyu Armiyi UNR v 1919 1920 rokah brav uchast u Pershomu Zimovomu pohodi Armiyi UNR Vid 6 grudnya 1919 roku do 5 travnya 1920 roku u skladi grupi Yuriya Tyutyunnika jogo diviziya projshla z boyami ponad 2 tisyachi km po tilah denikinskih vijsk i Chervonoyi armiyi Naprikinci serpnya 1920 pri forsuvanni Dnistra Vovk komanduvav bojovimi operaciyami Livoyi armijskoyi grupi vijsk UNR 5 zhovtnya 1920 r buv pidvishenij do zvannya general horunzhogo Pislya internuvannya Armiyi UNR perebuvav u taborah u Oleksandrovi zgodom v Kalishi nini Polsha otrimav chin general horunzhogo 27 travnya 1921 priznachenij komanduyuchim 1 yu Zaporizkoyu diviziyeyu 26 chervnya obijnyav zagalne komanduvannya nad usima internovanimi u Vadovicyah chastinami zalishayuchis pri comu komandirom zaporozkoyi diviziyi U 1921 z 14 listopada 1922 rokah vijskovij ministr v uryadi UNR v ekzili u Polshi V uryadi Pilipa Pilipchuka do 14 sichnya 1922 pracyuvav zastupnikom golovi Radi Narodnih Ministriv Za jogo podannyam Rada Narodnih Ministriv UNR 19 travnya 1922 roku prijnyala postanovu pro pereglyad statutu ordenu Respubliki zadlya jogo pidvishennya v statusi Z 1923 roku redaktor zhurnalu Tabor v 1924 roci stav spivzasnovnikom tovaristva kolishnih voyakiv Armiyi UNR vhodiv do skladu do 1940 roku v 1925 roci pershim golovoyu Ukrayinskogo voyenno istorichnogo tovaristva u Varshavi Deyakij chas keruvav robotoyu redkolegiyi drukovanogo organu tovaristva zhurnalu Za derzhavnist Naprikinci sichnya 1928 general Vovk postupiv u rozporyadzhennya Ministerstva vijskovih sprav UNR obiravsya delegatom Drugogo z yizdu ukrayinskoyi politichnoyi emigraciyi ta chlenom radi Ukrayinskogo Centralnogo Komitetu 1936 roku nagorodzhenij Hrestom Simona Petlyuri 8 travnya 1939 u rodini Andriya Vovka ta Sofiyi Vovk z rodini Galas narodivsya sin Mikola Pid chas Drugoyi svitovoyi vijni ocholyuvav ukrayinsku gromadu Nimechchini Pislya Drugoyi svitovoyi vijni zhiv u FRN pracyuvav u soyuzi ukrayinskih veteraniv Z 1947 roku zastupnik Golovi Vishoyi Vijskovoyi Radi ta do 1949 Golovi radi ordena Zaliznogo Hresta 1950 staye odnim iz zasnovnikiv Voyenno istorichnogo tovaristva u Nimechchini Z bereznya 1957 po 1961 rik vijskovij ministr v uryadi UNR v ekzili 25 chervnya 1958 roku pidpisav nakaz pro vstanovlennya yuvilejnoyi vidznaki na chest 40 h rokovin vidrodzhennya ukrayinskih zbrojnih sil Voyennogo Hresta U 1960 h rokah emigracijnij centr pidvishiv Andriya Vovka do rangu general poruchnika a zgodom do general polkovnika Armiyi UNR Pomer 11 lyutogo 1969 roku Pohovanij v misti Novij Ulm PrimitkiRoman Koval General polkovnik Armiyi UNR Andrij Vovk 21 serpnya 2013 u Wayback Machine Bagryani zhniva Ukrayinskoyi revolyuciyi DzherelaO D Bojko Vovk Andrij Mikolajovich 3 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V S 589 ISBN 966 00 0734 5 za red I Z Pidkovi R M Shusta K Geneza 2001 ISBN 966 504 439 7 R M Koval Vovk Andrij Mihajlovich 3 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2001 2024 ISBN 966 02 2074 X Malij slovnik istoriyi Ukrayini vidpov red V A Smolij K Libid 1997 464 s ISBN 5 325 00781 5 Ternistij shlyah kubancya Prohodi Dokumentalnij roman Vstup slovo R Kovalya Vinnicya DP DKF 2007 404 s Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga I K Tempora 2007 ISBN 966 8201 26 4 Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga II K Tempora 2011 355 s ISBN 978 617 569 041 3 Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Vovk Andrij MikolajovichPosilannyaVovk Andrij Universalnij slovnik enciklopediya 4 te vid K Teka 2006

Дата публікації:
Топ