Вене ра Ме дічі а також Вене ра Медіце йська італ Venere de Medici лат Venus Medicaea римська копія І ст до н е незбереж

Вене́ра Ме́дічі, а також Вене́ра Медіце́йська (італ. Venere de' Medici, лат. Venus Medicaea) — римська копія І ст. до н. е. незбереженого грецького оригіналу у натуральну величину, що зображує богиню Афродіту (Венеру). Здогадно виконана в Афінах, за бронзовим оригіналом типу Афродіти Кнідської. Починаючи з 1677 року знаходиться у художній скарбниці роду Медічі — Галереї Уффіці у Флоренції, Італія.

Венера Медічі
Венера Медічі у Вікісховищі

Творець:	(оригінал)
Час створення:	І ст. н. е. (копія)
Розміри:	153 см
Висота:	153 см
Матеріал:	мармур
Жанр:	ню і ^d
Зберігається:	Флоренція, Італія
Музей:	Галерея Уффіці

Історія

Богиня зображена у невловній, швидкоплинній позі, немов спостигнута у той самий момент, коли вийшла з моря після купання. Морську тему підтверджує зображення дельфіна, який слугує додатковою опорою статуї ліворуч (у бронзовому оригіналі, можливо, ця деталь була відсутня). Порівняно зі гордовито-строгою витонченістю Венери Кнідської, врода «Венери Медічі» має більш почуттєвий характер, притаманний радше для примхливої і кокетливої жінки.

На цоколі грецький напис: , син Аполлодора з Афін робив» (ΚΛΕΟΜΕΝΗΣ ΑΠΟΛΛΟΔΩΡΟΥ ΑΘΗΝΑΙΟΣ ΕΠΟΕΣΕΝ). Напис не є стародавнім: він був доданий лише в XVIII ст.; коли імена відомих майстрів викарбовували на малоцінних мармурах для підвищення їхньої коштовності. У випадку з цією статуєю її не наважилися приписати таким скульптурам, як Праксітель, Фідій чи Скопас, а визнали за краще вдовольнитися авторством маловідомого скульптора Клеомена. Руки реставрував Ерколе Феррата, який зробив пальці статуї згідно зі смаками доби Маньєризму тонкими й дедалі вужчими до кінців — новоділ XVII ст., який вдалося виявити лише в XIX.

Термін «Венера Медічі» вживають до всіх античних статуй, які є копіями витворів Праксітеля і зображають Венеру у схожих позах і оголеною (новація Праксітеля). Хоча згадки про цей тип статуї в античних джерелах не збереглися, він мав бути широко відомим римлянам і грекам. Після Венери Медічі галереї Уффіці найціннішою статуєю цього типу є «Афродіта» музею «Метрополітен».

Відкриття

Іоганн Цоффані *Трибуна Уффіці*, 1772 р. (фрагмент). «Венера Медічі» праворуч, біля неї англійські любителі мистецтва

Час і місце знахідки статуї невідомі. Перша згадка міститься в антології Segmenta nobilia signorum et statuarum que temporis dentem invidium evase, яку уклав 1638 року Франсуа Перр'є (François Perrier), і яку присвячено збереженим античним стародавностям Рима. Втім, статуя вже встигла прославитися і доти: відоме, що в 1559 році її зменшену копію Нікколо Орсіні, граф Пітільянський відправив у дар іспанському королю Філіпу ІІ — серед серії мінікопій найліпших античних скульптур. Серію виконав нідерландський скульптор з майстерні Бенвенуто Челліні (відомий в Італії під ім'ям Гільельмо Фіямінго).

Статуя була перевезена з Рима до Флоренції в серпні 1677 року з благословення папи Інокентія XI, який вважав, що подібні фігури можуть породжувати гріховні помисли, тому вирішив прибрати її якомога далі від своєї резиденції. У Флоренції статую помістили у Трибуну Уффіці — найвідомішу зі зал однойменної галереї, головну визначну пам'ятку знаменитого . Тривалий час вона мала славу одної з пів дюжини найпрекрасніших античних збережених скультур, перш ніж у XIX ст. смаки дещо змінилися. Лука Джордано зробив сотні зарисовок статуї, Йоганн Цоффані включив її у свою картину «Трибуна Уффіці», Байрон присвятив їй п'ять строф у «Чайльд-Гарольді». Венера Медічі була серед найцінніших витворів мистецтва, відправлених в евакуацію до Палермо в 1800 році під час французького вторгнення. Втім, у 1803 році статуя таки опинилася в Парижі, повернувшись до Флоренції лише після падіння Наполеона, 27 грудня 1815 року.

Дослідження статуї

Первісно статуя мала дещо інший вигляд: згідно з давньогрецьким звичаєм, вона була розфарбована, а також несла золоті прикраси. Про це повідомили співробітники разом зі співробітниками Галереї Уффіці. Провівши хімічний аналіз, вони знайшли на губах Венери рештки червоного пігменту. Також, на думку дослідників, волосся богині могло бути покритим сухозлітним золотом. У мочках вух наявні отвори, а це значить, що статуя колись мала сережки.

Дані досліджень підтверджують свідоцтва сучасників, які стверджували на початку XIX ст., що Венера має золоті локони. Припускають, що фарба й позолота були зняті у 1815 році під час реставрації. Саме тоді статуя повернулася до Флоренції з Парижа, де протягом десяти років була експонатом Лувру.

Венера Медічі Музею «Метрополітен»

Мармурова статуя Афродіти у Музеї «Метрополітен» у Нью-Йорку являє собою копію давньогрецького оригіналу, вельми схожого на оригінал «Венери Медічі». Збереженість статуї гірша: втрачені ніс і руки, її мусили зібрати з двох фрагментів: верхньої частини тіла й ступнів з п'єдесталом. Втрачена частина правої ноги відновлена за виліпком з «Венери Медічі». Копію датують періодом правління імператора Августа: подібна манера зображення дельфінів притаманна мистецтву саме цієї доби.

Перш ніж потрапити до Музею «Метрополітен», ця копія знаходилася у зібранні графа фон Гарбуваля (прозваного «Шамаре́» — «Розквітчаний») у Сілезії. Його предок граф Шлябрендорф свого часу здійснював Гран-Тур і листувався з Йоганном Вінкельманом.

Копії

Венера Медічі є однією з найкопійованіших стародавностей. Людовик XIV мав не менш ніж 5 копій: мармурові роботи , , Куазево і , і бронзову братів Келлер. Свинцеві копії статуї встановлені в багатьох парках Європи, іноді в маленьких павільйонах. Зменшені бронзові копії звичайні серед кабінетної скульптури: на портреті роботи Греза (бл. 1763–65) автор праці L'Art de peindre зображений з паперами і кронциркулем, який дивиться на бронзову статуетку Венери Медічі, наче виводячи ідеальні пропорції жіночої фігури зі скульптурного взірця. Також статуя відтворюється у севрській бісквітній порцеляні, яка фактурою і кольором нагадує мармур.

Американський скульптор використав композицію «Венери» для створення своєї статуї (1844).

У музею в Трієсті є копія білого каррарського мармуру, виконана .

Галерея

Копія в Лазєнковському Палаці
Копія в Пушкінському музеї
Копія XVIII ст. у Петергофі
Копія XVIII ст. у Петергофі. Вигляд ззаду
Копія в парку Оранієнбауму
Копія в парку
Торс статуї типу «Венера Медічі»
II ст. н. е.

Примітки

https://www.uffizi.it/en/artworks/medici-venus
1.53 м заввишки
Mansuelli
Beard Mary, and Henderson, John. "Classical Art: From Greece to Rome ". Oxford University Press, 2001. p. 117.
Список наведено у Archaeologica Classica 3 за авторством B.M. Felleti-Maj (1951).
. ART хроника. Архів оригіналу за 11 березня 2016.
Haskell and Penny, p. 325
Masau, Maria (1996). Pasquale Revoltella, 1795–1869: sogno e consapevolezza del cosmopolitismo triestino.

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венера Медічі

Francis Haskell and Nicholas Penny, Taste and the Antique: The Lure of Classical Sculpture 1500—1900 (Yale University Press) 1981
Guido Mansuelli, Galleria degli Uffizi: Le Sculture (Rome) 2 vols. 1958–61, vol. I, pp. 71–73.

[[https://www.uffizi.it/en/artworks/medici-venus_https://www.uffizi.it/en/artworks/medici-venus]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://www.uffizi.it/en/artworks/medici-venus

[2] 1.53 м заввишки

[3] Mansuelli

[4] Beard Mary, and Henderson, John. "Classical Art: From Greece to Rome ". Oxford University Press, 2001. p. 117.

[5] Список наведено у Archaeologica Classica 3 за авторством B.M. Felleti-Maj (1951).

[:0-6] . ART хроника. Архів оригіналу за 11 березня 2016.

[7] Haskell and Penny, p. 325

[8] Masau, Maria (1996). Pasquale Revoltella, 1795–1869: sogno e consapevolezza del cosmopolitismo triestino.