Василіса Гольшанська звана Білухою пом до 25 серпня 1484 старша дочка литовсько руського православного князя київського

Василіса Гольшанська, звана Білухою (пом. до 25 серпня 1484) — старша дочка литовсько-руського православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського й Олександри Дмитрівни Друцької. Після смерті батька разом з матір'ю і сестрами Софією та Марією замешкувала в дядька, кн. Семена Дмитровича Друцького.

Обставини її заручення викладені в Хроніці Биховця. Згідно з нею зимою 1421 р. Ягайло та Вітовт, що саме вертались зі Смоленська, заїхали до Друцька. На обіді в Семена Дмитровича овдовілий польський король завважив двох його вродливих племінниць й вирішив одружитись з молодшою Софією. У Василіси ж він помітив вусики, що, на його думку, свідчило про міцне здоров'я дівчини, а позаяк мав літній вік, то «не смів на неї зазіхнути». За тогочасним звичаєм вважалось ганьбою видати молодшу дочку перед старшою, але вихід був швидко знайдений: Василісу заручили з князем Іваном Володимировичем, племінником Ягайла, що саме був при нім.

Подружжя дочекалось 4 синів (Іван, Януш, Федір й Семен) та 4 доньок:

Анна, дружина князя тешинського Болеслава II (з 28 січня 1448);
Агнешка, жінка київського воєводи Івана Ходкевича;
Марія, побралась з кн. Іваном Васильовичем Острозьким;
Уляна, дружина кн. Дмитра Федоровича Одинцевича.

1432 р. Василіса з дітьми та двором потрапила в полон до вел. кн. Свидригайла після захоплення тим Бобруйська.

Зі смертю чоловіка пожиттєво держала маєток ^[be] в Оршанському повіті, який надалі перейшов до сина Семена, а в 1522 — до Костянтина Острозького (з правом осадження міста, будівництва замку та встановлення торгу).

Іноді в літературі подибується хибне твердження, що В. Гольшанська нібито повторно стала дружиною городенківського князя Михайла Семеновича.

Коментарі і примітки

За припущенням польського історика Яна Тенговського, своє прізвисько дістала від назви посілості її чоловіка.

Чарняўскі Ф. Нататкі да генеалогіі князёў Адзінцэвічаў і Падбярэзскіх // Герольд Litherland. — 2013. — № 19. — С. 70.
Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146

Література

Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 90—93. —

[1] За припущенням польського історика Яна Тенговського, своє прізвисько дістала від назви посілості її чоловіка.

[2] Чарняўскі Ф. Нататкі да генеалогіі князёў Адзінцэвічаў і Падбярэзскіх // Герольд Litherland. — 2013. — № 19. — С. 70.

[3] Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146