Валенсійське королівство

Валенсійське королівство (кат. Regne de València, МФА: [ˈreŋne ðe vaˈlensi. a]; ісп. Reino de Valencia; лат. Regnum Valentiae) — одне зі складових володінь Арагонської Корони, що було розташоване на східному узбережжі Піренейського півострова, на південний захід від Каталонії.

Валенсійське королівство ісп. Reino de Valencia лат. Regnum Valentiae
1238—1707
Герб
Валенсія: історичні кордони на карті Королівство Валенсія і його адміністративна структура
Столиця	Валенсія
Форма правління	Монархія
- перший	Хайме I
- останній	Філіп V
Історичний період	Середньовіччя / Ранній новий час
- Засновано	1238
- Ліквідовано	1707
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Валенсійське королівство

Валенсійське королівство формально утворене у 1238 році, коли мавританська Валенсійська тайфа була захоплена Арагоном в ході Реконкісти. Воно було розпущене Філіпом V Іспанським декретами у 1707 році разом з іншими складовими старої Арагонської Корони в результаті війни за іспанську спадщину.

Протягом свого існування Валенсійське королівство керувалося законами та інституціями, викладеними в ці хартії надавали йому широке самоврядування під владою Арагонської корони, а згодом — Іспанського королівства.

Межі та ідентичність нинішньої іспанської автономної спільноти Валенсійське співтовариство по суті є межами та ідентичністю колишнього Валенсійського королівства.

Реконкіста

Король Хайме I в'їжджає в місто Валенсію 9 жовтня 1238 року

Завоювання території, що згодом стала Валенсійським королівством, розпочалося у 1232 році, коли король Арагонського королівства Хайме I, знаний як Завойовник на чолі переважно арагонських військ взяв Морелью. Незабаром після цього, у 1233 році, Борріана і Пеніскола також були відібрані у тайфи بلنسية Балансія (Валенсія арабською мовою).

Друга і більш актуальна хвиля експансії відбулася в 1238 році, коли Хайме I розгромив маврів з Балансійської тайфи. Він увійшов до міста Валенсія 9 жовтня 1238 року, що й вважається днем виникненням Валенсійського королівства.

Третій етап розпочався в 1243 році і закінчився в 1245 році, коли він досягнув меж, узгоджених між Хайме I і спадкоємцем кастильського престолу, Альфонсо Мудрим, який успадкує трон як Альфонсо X в 1252 році. Ці межі простежуються в між Короною Кастилії та Короною Арагону, який координував їхні зусилля в Реконкісті, спрямовані на те, щоб витіснити маврів на південь, встановивши їхні бажані зони впливу. Договір Альмізри встановив південну лінію арагонської експансії по лінії, утвореній селами Біар і Бусот, сьогодні на півночі . Все, що знаходилося на південь від цієї лінії, включно з майбутнім Мурсійським королівством, згідно з цим договором було зарезервовано за Кастилією.

Від самого початку завоювання тягнулося питання про переважну більшість мудехарів (мусульманського) населення, що залишилося в тилу фронту бойових дій що рухався все далі на південь, доки їх нарешті не вигнали «масово» у 1609 році. До цього моменту вони становили складну проблему для новоствореного Королівства, оскільки їхня чисельність була необхідною для підтримки економіки, що надихало на часті пакти з місцевим мусульманським населенням, таким як , толеруючи в різній мірі їхню культуру, але, з іншого боку, вони вважалися загрозою для Королівства через відсутність лояльності та їхні реальні або уявні змови з метою привести Османську імперію на їхній порятунок.

Частими були повстання мавританського населення проти християнського правління, найбільш загрозливими були ті, що їх очолив мавританський вождь Мохаммед Абу Абдаллах Бен Худзаїл ас-Сахуір, також відомий як . Він очолював важливі повстання в 1244, 1248 і 1276 роках. Під час першого з них він на короткий час відновив мусульманську незалежність для земель на південь від Хукару, але незабаром йому довелося здатися. Під час другого повстання король Хайме I ледь не загинув у битві, але Аль-Азрак також був остаточно поневолений, і його життя вдалося врятувати лише завдяки давнім стосункам з християнським монархом. Під час третього повстання загинув сам аль-Азрак, але його син продовжував сприяти мусульманським заворушенням, і місцеві повстання траплялися завжди.

Хайме II на прізвисько Jaume II el Just або Справедливий, онук Хайме I, у 1296 році розпочав фінальний наступ своєї армії на південь за межу Біар-Бусотського пакту. Його кампанія була спрямована на родючу сільську місцевість навколо Мурсії і , чиї місцеві мусульманські правителі були пов'язані пактами з Кастилією і правили за дорученням від імені цього королівства; кастильські війська часто здійснювали набіги на цю територію, щоб утвердити суверенітет, який у будь-якому разі не був стабільним, а характеризувався типовими для прикордонних територій сутичками і постійно мінливими союзами.

Кампанія під проводом Хайме II була успішною настільки, що розширила межі Валенсійського королівства далеко на південь від раніше узгодженого кордону з Кастилією. Його війська зайняли Оріуелу та Мурсію. Те, що мало стати остаточною лінією розмежування між Кастилією та Короною Арагону, було остаточно узгоджено на підставі «Sentencia Arbitral de Torrellas» (1304), виправленого в (1305), за яким Оріуела (також Аліканте та Ельче) відійшла до Валенсійського королівства, тоді як Мурсія — до Кастильської корони, таким чином, було проведено остаточний південний кордон Валенсійського королівства.

Наприкінці процесу чотири тайфи були знищені: Балансія, Альпуенте, Денія та Мурсія. За тогочасними мірками, це можна вважати досить швидким завоюванням, оскільки більша частина території була здобута менш ніж за п'ятдесят років, а максимальне розширення було завершено менш ніж за одне століття. Платою за цей швидкий процес у вигляді соціальних і політичних заворушень, яку довелося заплатити, стало існування великого мусульманського населення в межах королівства, яке і не бажало ставати його частиною, так і не мало такої можливості, доки залишалося мусульманським.

Див. також

• Майорканське королівство
• Мурсійське королівство
• Хаенське королівство