Вайскопф Віктор Фредерік

|Посада= |науковий ступінь= |вчене звання=

Віктор Фредерік Вайскопф
Victor Frederick Weisskopf
Народився	19 вересня 1908(1908-09-19) Відень, Австро-Угорщина
Помер	22 квітня 2002(2002-04-22) (93 роки) Ньютон, США
Місце проживання	Австрія
Країна	Австро-Угорщина,  США
Діяльність	фізик, фізик-ядерник, викладач університету
Alma mater	Геттінгенський університет
Галузь	квантова електродинаміка, ядерна фізика
Заклад	, Рочестерський університет, Лос-Аламоська національна лабораторія, Массачусетський технологічний інститут, CERN
Науковий ступінь	доктор філософії (1931)
Науковий керівник	Макс Борн Юджин Вігнер
Відомі учні	Маррі Гелл-Ман
Аспіранти, докторанти	Маррі Гелл-Ман ^d ^d ^d^[1] ^d ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1]
Членство	Леопольдина Академія наук СРСР Американська академія мистецтв і наук Французька академія наук Академія наук НДР Папська академія наук^[2] Російська академія наук Національна академія наук США Американське фізичне товариство^[3] Баварська академія наук медаль Альберта Ейнштейна
Брати, сестри	^d ^d
Діти	^d
Родичі	^d
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма ^d (1972) медаль імені Макса Планка (1956) Премія Вільяма Проктера за наукові досягнення (1984) Медаль Ерстеда (1976) премія Вольфа з фізики (1981) ^d (1983) ^d член Американського фізичного товариства^[d] Public Welfare Medal (1991) медаль Альберта Ейнштейна Член Американської академії мистецтв і наук^[d] ^d (1991)
Віктор Фредерік Вайскопф у Вікісховищі

Віктор Фредерік Вайскопф (нім. Victor Frederick Weisskopf; 19 вересня 1908(19080919), Відень, Австро-Угорщина — 22 квітня 2002, Ньютон, США) — американський фізик австрійського походження. Один з учасників Мангеттенського проєкту.

Біографія

Народився 19 вересня 1908 року в Відні. Закінчив Геттінгенський університет в 1931 році. У 1932—1933 роках працював там же. У 1934 році отримав диплом доктора філософії з фізики і переїхав до , де пропрацював до 1936 року. Паралельно стажувався у Нільса Бора в Копенгагенському університеті.

У 1937 році незадовго до того, як до влади в Австрії прийшли нацисти, Вайскопф перебрався в США, де отримав посаду інструктора, а потім асистент-професора в Рочестерському університеті. У 1943 році разом з багатьма іншими вченими Вайскопф приєднався до Мангеттенського проєкту з розробки атомної бомби. У той же рік він отримав американське громадянство.

У 1945 році після закінчення війни Вайскопф був прийнятий на посаду ад'юнкт-професора фізики в Массачусетський технологічний інститут, однак отримав дозвіл закінчити свою роботу в Лос-Аламосі. У 1946 році він повернувся в інститут уже на посаді повного професора і трохи пізніше очолив теоретичну групу, яка працювала в області ядерної фізики. У співавторстві з Вайскопф написав підручник «Теоретична ядерна фізика» (англ. «Theoretical Nuclear Physics»), що є одним з найбільш затребуваних підручників в цій області знань.

У 1949 році Вайскопф став членом комітету науковців з питань безпеки, головою якого був Альберт Ейнштейн. Комітет наполягав на і робив спроби зблизити погляди Сходу і Заходу в питаннях . Вайскопф був одним з учасників маніфесту проти водневої бомби в 1950 році й брав участь у компанії з обміну вченими між США і країнами решти світу.

У 1961 році Вайскопф переїхав до Женеви в CERN. Тут до 1965 року він обіймав посаду генерального директора і очолював міжнародну дослідну установу, яка має другий за потужністю прискорювач заряджених частинок в світі. Під його керівництвом CERN став одним з провідних наукових інститутів світу.

У 1966 році Вайскопф повернувся в Массачусетський технологічний інститут, де отримав ранг інститутського професора. У 1967—1973 роках він очолив фізичний факультет, де створив групу, яка згодом стала Центром теоретичної фізики в інституті. 20 липня 1974 Вайскопф офіційно пішов на пенсію.

Після відходу з інституту Вайскопф розгорнув бурхливу діяльність із залучення уваги громадськості до питань ядерної безпеки. У 1983 році в інтерв'ю він назвав ядерну бомбу «тінню свого життя».

Членство в громадських організаціях і академіях

• Папська академія наук (з грудня 1975 року)
• Національна академія наук США
• Американська академія мистецтв і наук (президент у 1976—1979 роках)
• Американське фізичне товариство (президент у 1960—1961 роках)
• член-кореспондент Австрійської, Баварської, Данської, Французької, та
• Іноземний член АН СРСР (1976)

Наукові досягнення

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх електронів атома. Описав вплив скінченності розмірів ядра на тонку структуру рівнів (так званий ). Показав, що розширення ліній в спектрі випромінювання визначається співвідношенням невизначеності Гейзенберга. У Цюриху сконцентрувався на розробці квантової теорії поля. У цій області спільно з Паулі йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії скалярного поля, що дозволило йому в 1934 році дати квантовомеханічний опис заряджених бозонів. У 1936 році розробив теорію поляризації вакууму. У Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з Гансом Бете та Л. Д. Ландау статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943—1946 роках працює над атомним проєктом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з описав розсіювання носіїв заряду в твердих тілах на заряджених центрах. У 1954 році спільно з і розробив .

Нагороди

• 1956 — Медаль Макса Планка, Німецьке фізичне товариство
• 1970 — , Нью-Йоркська академія наук
• 1972 — за гуманізм у науці
• 1978 —
• 1979 — , Польське фізичне товариство
• 1980 — Національна наукова медаль США
• 1981 — Премія Вольфа з фізики
• 1983 —
• 1984 — Медаль Альберта Ейнштейна
• 1988 — Премія Енріко Фермі
• 1990 — ,
• 1991 — , Національна академія наук США
• 1992 — , Американський інститут фізики

Названі на його честь

Бібліографія

• Блатт Дж., Вайскопф В. Теоретическая ядерная физика. — М. : ИЛ, 1954. — 660 с.
• Вайскопф В. Наука и удивительное. Как человек понимает природу. — М. : Наука, 1965. — 228 с.
• Вайскопф В. Физика в двадцатом столетии. — М. : Атомиздат, 1977. — 270 с.
• Готтфрид К., Вайскопф В. Концепции физики элементарных частиц. — М. : Мир, 1988. — 240 с.
• Victor Frederick Weisskopf. A primer in particle physics. — MIT Department of Physics, 1979. — 130 с.
• Victor Frederick Weisskopf. Freeman The privilege of being a physicist. — Basic Books, 1989. — 235 с. — .
• Victor Frederick Weisskopf. The joy of insight: passions of a physicist. — Basic Books, 1991. — 336 с. — .

Примітки

1. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
2. http://www.pas.va/content/accademia/en/academicians/deceased/weisskopf.html
3. NNDB — 2002.
   d:Track:Q1373513

Посилання

• Weisskopf dies at 93 (англійською) . Массачусетський технологічний інститут. 24 апреля 2002. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.
• Вайскопф, Виктор Фредерик (англійською) . Кругосвет. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.