Біла революція

Бі́ла револю́ція (перс. انقلاب سفید‎ Enghelāb-e Sefid, Енгелаб-е-Сефід) — цикл реформ, проведених шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві в 1960-1970-х роках з метою подолання феодальних пережитків і інтеграції в світову капіталістичну систему. Шість пунктів економічних і соціальних реформ дістали всенародне схвалення на референдумі 26 січня 1963 року. Десятки мільярдів нафтодоларів вкладалися в престижні проекти соціально-економічного перевлаштування суспільства. Була проведена аграрна реформа, яка наділила селян землею.

Шах роздає земельні акти

Шах роздає земельні акти, Біла революція, 1963

Жіночий освітній корпус

Жінки голосують вперше, 1963

Прем'єр та його кабінет у річницю реформ, 1974

Шах розповідає про принципи революції, 1963

Причини

«Біла революція» була обумовлена як внутрішніми потребами осучаснення країни, так і наполяганнями США (Президент Джон Кеннеді вважав, що американська допомога союзникам не може замінити внутрішніх перетворень в цих країнах). Оскільки велика частина панівного класу, пов'язана з напівфеодальним землеволодінням, не бажала змін, шах розпустив Меджліс і проводив реформи своїми декретами.

Аграрна реформа

Найважливішою реформою була аграрна, проведена у декілька етапів і що ліквідувала залишки феодалізму в селі. У першій половині 1960-х років площа землеволодіння обмежувалася землями одного села, а решта передавалися безземельним селянам на виплату на 15 років. У середині 1960-х років був введений максимум землеволодіння 30 га зрошуваних і 200 га богарних земель (встановлювався привілей до 500 га господарствам, що застосовують капіталістичні методи с/г виробництва).

На початку 1970-х років держава створювала умови для кооперативного руху і для великих зернових господарств на державних землях. В цілях загальнокультурного підйому села туди були направлені добровольці-військовозобов'язані з Корпусів освіти і охорони здоров'я.

Наслідки аграрних перетворень були неоднозначні і суперечливі. У 1960-х роках селянське безземелля (60 % селян) змінилося селянським малоземеллям (іншого при обмеженості орних угідь в цій країні і не могло бути), але соціальна база шахського режиму в селі різко збільшилася на вказане десятиліття. З іншого боку, парціалізоване с/г в ці роки саме стало споживати велику частину виробленої продукції і у зв'язку з незабезпеченістю міст продовольством Іран був вимушений вдатися до с/г імпорту. Таким чином, вже в 1960-х роках спостерігаються протилежні соціальні й економічні наслідки аграрних перетворень.

У 1970-х роках виявилося, що темпи аграрних перетворень в країні виявилися дуже високими: на зміну феодальному безземеллю селянства через короткий період малоземелля приходить процес обезземелення села, що обуржуазнювалося, землі якого інтенсивно переходять в руки сільської заможної верхівки і тих же колишніх поміщиків (близько 30 % сільського населення). До 41 % селянства було вимушено мігрувати в міста, що не потребували такої кількості робочої сили, і склали там значний шар маргіналів, вибухонебезпечний в плані соціального протесту, традиційно масового в цій країні.

Інші царини

Період «Білої революції» характеризується швидкими темпами промислового зростання завдяки політиці реформізму, що проводиться шахом, і припливу нафтодоларів, особливо з 1973 року. ВВП на душу населення збільшився за 1963—1978 зі 100 до 1 521 $/особу. Темпи приросту промислового виробництва становили 8,8 % на рік в період з 1962 по 1968 роки, 11,5 % в 1969—1972, 26 % в 1973—1978. Проте ці блискучі показники були досягнуті в основному за рахунок поступу, який блокує можливості демократичного розвитку капіталізму знизу з втягуванням в ринкові відносини основної маси населення. Отже, капіталістичний прогрес забезпечував засоби для існування незначної частини населення. В той же час не лише в селі, але і в місті старі форми існування руйнувалися швидше за затвердження нових.

Недоліки

Трагедія Ірану епохи «Білої революції» полягала в тому, що темпи осучаснення країни були дуже швидкими, реформи недостатньо враховували національно-релігійну специфіку, а тому натрапили на дуже серйозний опір — культурно-цивілізаційну реакцію традиційного іранського суспільства на затвердження нових ринкових норм і умов існування, очолену шиїтським духівництвом. Згубними для «Білої революції» виявилися дуже великі доходи від нафти (в результаті підвищення цін на неї в 1973—1978 роках казна отримала понад 100 млрд нафтодоларів, з яких 40 млрд було витрачено на силові структури і стільки ж на державні промислові проекти).

Унікальне явище в світовій практиці реформ — наявність засобів і потужного репресивного апарату спонукали шаха ігнорувати опозиційні перетворення використанням сили (замість копіткої роботи з опозицією для її розколу та залучення частини її на свою сторону, шах практикував її повне придушення).

Численне шиїтське духовенство (лише у містах їх 15 000 осіб у 5 400 мечетях) виступало проти реформування систем освіти та судочинства в світському спрямуванні, побоюючись втратити свою ідеологічну монополію і вплив на маси. Посягання світської влади на свої традиційні привілеї улеми трактують як посягання на ісламські засади. В період «Білої революції» шах цілеспрямовано обмежував своїми реформами не лише політико-ідеологічну роль духовенства, але і його економічну міць (секуляризація церковної земельної власності), чим налаштував його проти себе.

Серйозну роль у поразці «Білої революції» відіграли також дещо нереальні плани шаха, який висловив ідею перетворення Ірану на наймогутнішу державу Азії, швидкими темпами перейти з феодальної у ядерну епоху. Іранська економіка не витримала цих планів і вже з 1977 року Іран відчув перші риси економічної кризи. Країна була вимушена масово імпортувати продовольство з-за кордону.

Біла революція закінчилася реакцією у вигляді Ісламської революції 1979 року.

Посилання

• Аятолла Хомейни против «белой революции» [ 13 квітня 2009 у Wayback Machine.]

Джерела

• Mackey, Sandra (1996), The Iranians: Persia, Islam and the Soul of a Nation, Dutton
• Amanat, Dominic P. (2008). The Historical Roots of the Persecution of the Babis and Baha'is in Iran. У Brookshaw; Fazel, Seena B. (ред.). The Baha'is of Iran: Socio-historical studies. New York, NY: Routledge. ISBN .
• Momen, Moojan (2004), Conspiracies and Forgeries: the attack upon the Baha'i community in Iran, Persian Heritage, 9 (35): 27—29
• Sanasarian, Eliz (2000), Religious Minorities in Iran, Cambridge: Cambridge University Press, ISBN 
• Chehabi, H.E. (2008). Anatomy of Prejudice. У Brookshaw, Dominic P.; Fazel, Seena B. (ред.). The Baha'is of Iran: Socio-historical studies. New York, NY: Routledge. ISBN .