Біба Петро Микитович

|Ukrcenter= |Примітки=

Біба Петро Микитович
Народився	1 липня 1913(1913-07-01) Новомиргород
Помер	22 березня 2002(2002-03-22) (88 років)
Громадянство	СРСР →  Україна
Діяльність	журналіст, поет, видавець
Членство	Національна спілка письменників України
Партія	КПРС
Нагороди	Заслужений працівник культури України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Біба.

Петро́ Мики́тович Бі́́ба (* 1 липня 1913, Новомиргород — † 2002), український поет, 1948 — член спілки письменників України, заслужений працівник культури УРСР. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Життєпис

Походив з сім'ї службовця. Ще школярем почали друкувати його вірші.

Після трудової школи працював у редакціях газет — Новомиргородської районної та Нікопольської міської. Друкувався у дитячих журналах — «Більшовиченята», «Червоні квіти».

Учасник Другої світової війни — сержант, помічник командира мінометного взводу, згодом — 212-ї мотострілецької дивізії. Брав участь у боях за Шепетівку, Черкаси, Кременчук, виходив з оточення по німецьких тилах. У вересні 1941 поранений в бою під Хмільником. Після лікування в госпіталі командував мінометним взводом Закавказького фронту. Важко поранений у жовтні 1942-го при штурмі Санчарського перевалу. Війну закінчив старшиною.

В післявоєнний час редагував альманах «Вогні Придніпров'я». 1950 року заочно закінчив Нікопольський учительський інститут. Наприкінці 1950-х — відповідальний секретар дніпропетровської обласної газети «Зоря».

В 1962–1975 роках був головним редактором газети «Культура і життя».

1948 року вийшла його перша збірка поезій «Братерство» (перевидана 1983), згодом:

• 1951 — «Великий почин»,
• 1956 — «З любов'ю»,
• 1958 — «Слухаю серце»,
• 1961 — «А ми — навколо Сонця»,
• 1967 — «Струм»,
• 1970 — «Вись»,
• 1973 — «Час»,
• 1980 — «Краплини теплого дощу»,
• 1982 — «Година зоряна — життя»,
• 1986 — «З вершини літа»,

Меморіальна дошка на честь Петра Микитовича Біби встановлена на будинку у Києві, де він жив (Бульвар Лесі Українки, 19)

• 1988 — «Цвіт багряний»,
• 1998 — «Грані»,
• 2001 — «Будем жить».

Деякі його вірші перекладені азербайджанською, білоруською, болгарською, вірменською, естонською, російською, чеською мовами.

У Новомиргороді — рідному місті письменника, в листопаді 2015 року його іменем названо вулицю.

В журналі «Перець» № 13 за 1973 р розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 60-літтю П. Біби.

Примітки

1. . www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 28 березня 2021.

Джерела

Богуш П. Перекази про Запорозьку Січ і їх відгомін у поетичному слові (теми козацтва у поезії Петра Біби) / Павло Богуш // Нар. творчість та етнографія. — 2002. — № 5—6. — С. 78—81.

Посилання

• Прес-центр^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Петро Біба [ 5 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Магнітне поле життєлюба. Петро Біба: яким він був у житті? [ 27 березня 2017 у Wayback Machine.]