Буянов Петро Кузьмич

Петро Кузьмич Буянов (10 лютого 1918, Миколаївська Тума, Рязанська губернія — 28 січня 2011, Ейлат, Ізраїль) — радянський футболіст, півзахисник. Пізніше — тренер. Учасник другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

Петро Буянов
Особисті дані
Повне ім'я	Петро Кузьмич Буянов
Народження	10 лютого 1918(1918-02-10)
	Миколаївська Тума, Рязанська губернія, РСФРР
Смерть	28 січня 2011(2011-01-28) (92 роки)
	Ейлат, Ізраїль
Громадянство	СРСР
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
1937—1939 «Дзержинець» 21 (4) 1940 «Сільмаш» (Харків) 18 (?) 1941 «Спартак» (Ленінград) 4 (0) 1946—1947 «Шахтар» (Сталіно) 41 (23) 1948—1950 «Торпедо» (Сталінград) 51 (7) 1950—1951 «Трудові Резерви» 1952—1954 «Шахтар» (Кадіївка)
Тренерська діяльність**
1965 «Шахтар» (Брянка)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Кар'єра футболіста

По закінченню чотирьох класів сільської школи переїхав до Москви, де жив його старший брат. Там він закінчив сім класів. Разом з родиною старшої сестри переїхав у Ворошиловград, вступивши в ФЗУ при паровозобудівному заводі за спеціальністю — слюсар з ремонту верстатів. Через пів року отримав значок «Готовий до праці і оборони». Грав за збірну Луганська на спартакіаді школярів та першості товариства «Спартак». Відвідував матчі місцевого «Динамо». Пізніше перевівся в технікум фізкультури, який переїхав з Артемівська у Ворошиловград. У команді технікуму, яка грала в чемпіонаті міста, став лідером. В її складі брав участь у фіналі Кубка Луганська, яке давало право брати участь в Кубку СРСР. Зустріч завершилася поразкою від команди «Дзержинець» (0:3).

Після фінальної гри його запросили в «Дзержинець» (нині — «Зоря»). Перша гра Кубка СРСР проти костянтинівської «Сталі» завершилася поразкою з розгромним рахунком (0:6). Чемпіонат Української РСР 1938 завершився перемогою для команди, Буянов тоді був капітаном «Дзержинця». У 1939 році грав разом з командою в другому по силі дивізіоні країни, де команда посіла 16 місце з 23 команд. Буянов був гравцем основного складу, зігравши в 21 грі з 22 ігор команди. У зв'язку з скороченням числа учасників, «Дзержинець» покинув турнір.

У 1940 році перейшов у харківський «Сільмаш», а через рік в ленінградський «Спартак» з Вищої ліги СРСР. У складі команди встиг зіграти в чотирьох іграх, проте через початок війни турнір був перерваний. Брав участь у битві за «Невський п'ятачок» у складі 941-го полку 256-ї стрілецької дивізії. Потрапив у полон і був звільнений у 1944 році. Перебував у таборі для переміщених осіб в Рутченково, тоді ж працював на шахті, добуваючи вугілля. У 1985 році нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

Пізніше він був зарахований в ворошиловградське «Динамо». У 1946 році став гравцем сталінського «Шахтаря», який виступав у другому по силі дивізіоні СРСР. Разом з командою дійшов до півфіналу Кубка Української РСР, де «гірники» поступилися київському «Динамо». Турнір 1947 року завершився для команди другим місцем. Буянов тоді став кращим бомбардиром «Шахтаря» з 19 забитими голами.

У 1948 році став гравцем «Торпедо» з Сталінграда, який виступав у Вищій лізі. Петро грав у команді протягом двох років, проте через травму, отриману в грі з київським «Динамо», незабаром покинув команду. Потім грав за ворошиловградські «Трудові Резерви» і кадіївський «Шахтар».

Тренерська кар'єра

Після закінчення кар'єри футболіста і перейшов на тренерську роботу. Завдяки Володимиру Шевченко працював з командами Краснодона та Кадіївки, які виступали в чемпіонаті Ворошиловградської області. У 1965 році тренував брянський «Шахтар». Разом з Олександром Ільїновим очолював групу з підготовки при команді майстрів «Трудові резерви», де серед його вихованців були Анатолій Шульженко, Олександр Журавльов, Анатолій Куксов, Вадим Добіжа, Анатолій Шакун, , і .

Також займався суддівством, обслуговуючи матчі Першої ліги СРСР. Суддя республіканської категорії. До 1978 року працював в обласному спортивному комітеті, де займався питаннями розвитку футболу. Працював у Луганській обласній федерації футболу. Аж до смерті проживав разом з дочкою в Ізраїлі. Під час святкування сімдесятиріччя донецького «Шахтаря» в 2006 році йому був вручений почесний знак «За заслуги перед клубом» II ступеня. 29 квітня 2013 року в донецькому центральному парку культури і відпочинку відбулося відкриття березової алеї пам'яті, присвяченій 32 футболістам «Стахановця» — учасникам Великої Вітчизняної війни. Серед них є ім'я Петра Буянова.

Досягнення

«Дзержинець» (Ворошиловград)

• Чемпіон Української РСР (1): 1938

«Шахтар» (Сталіно)

• Срібний призер Першої ліги СРСР (1): 1947

Статистика

Сезон	Клуб	Ліга	Чемпіонат		Кубок
			Ігри	Голи	Ігри	Голи
1939	Дзержинець (Ворошиловград)	Перша ліга	21	4	1	1
1940	Сільмаш (Харків)		18
1941	Спартак (Ленінград)	Вища ліга	4	0
1946	«Шахтар» (Сталіно)	Перша ліга	22	9
1947			19	14	5	3
1948	Торпедо (Сталінград)	Вища ліга	25	3	1	0
1949			26	4

Джерела:

• Статистика — Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.) (рос.)

Примітки

1. Юлиан Шкиров. . football.lg.ua. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 10 червня 2017.
2. . Архів оригіналу за 13 серпня 2017. Процитовано 16 грудня 2017.
3. . footballfacts.ru. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 10 червня 2017.
4. . Официальный сайт ФК «Заря» (Луганск). 16.12.2013. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 10 червня 2017.
5. Демушкин Владимир Николаевич. football.lg.ua. Процитовано 10 червня 2017.
6. . football.lg.ua. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 10 червня 2017.
7. Владимир Стасюк (13.08.2006). . UA-Футбол. Архів оригіналу за 13 серпня 2017. Процитовано 10 червня 2017.
8. В Донецке футболистам-фронтовикам посвятили аллею. Официальный сайт ФК «Шахтёр» (Донецк). 29 квітня 2013. Архів оригіналу за 7 червня 2013. Процитовано 6 червня 2013.

Посилання

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль на сайті football.lg.ua [ 17 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)