У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Булигін Александр Булиґін 18 серпня 1851 Рязанська губернія 5 вересня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Булигін.

Александр Булиґін (18 серпня 1851, Рязанська губернія — 5 вересня 1919, Рязань) — слідчий міністерства юстиції у Київській губернії, міністр внутрішніх справ Російської імперії (січень — жовтень 1905).

Булигін Олександр Григорович


Народження:	18 серпня 1851(1851-08-18) Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть:	5 вересня 1919(1919-09-05) (68 років) Рязань, Російська СФРР
Причина смерті:	вогнепальне поранення
Країна:	Російська імперія
Освіта:	Училище правознавства
Шлюб:	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в садибі Булигіно Рязанської губернії в сім'ї поміщика Григорія Булигіна (1809 — 21.08.1874) та його дружини Софії, урод. Лачинової. Мав 3340 десятин землі (успадкованої та придбаної в Рязанській та Саратовській губерніях). Доводився свояком міністру юстиції М..Якимову та троюрідним братом — багатому графу С. Д. Шереметьєву.

У 1871 закінчив Імператорське училище правознавства та служив спочатку у відомстві міністерства юстиції, слідчим у Київській губернії. Через 2 роки призначений чиновником особливих доручень при Саратовському губернаторі, гласний повітового і губернського земських зборів, в 1879 став інспектором Головного тюремного управління.

У 1881 Булигін обраний зарайським повітовим ватажком дворянства (в Рязанській губернії). З 1888 по 1889 був тамбовським віце-губернатором. В 1889 став калузьким губернатором, звідки через 4 роки був переведений на аналогічну посаду в Москву. Знаком визнання його заслуг було обрання Булигіна почесним громадянином Калуги, Жиздри та Коломни. Числився при дворі у чині гофмейстера (1896). У 1902 знятий з посади губернатора (з призначенням помічником московського генерал-губернатора князя Сергія Олександровича).

20 січня (2 лютого) 1905 призначений міністром внутрішніх справ (по 22 жовтня 1905 року). 18 лютого (3 березня) того ж року на його ім'я було дано Високий рескрипт, яким під його головуванням засновано Особливу нараду для обговорення висловленої в рескрипті монаршої волі «залучати найдостойніших довірою народу одягнених, обраних від населення людей для участі в попередній розробці припущень». Відповідно до указу Миколи II очолив підготовку законодавчих припущень про заснування законодавчого органу народного представництва, який отримав у суспільстві назву «Булигінської думи». Розроблене комісією на чолі з Булигіним положення про вибори (правом голосу наділялися лише обмежені категорії осіб: великі власники нерухомого майна, великі платники і податків і на особливих підставах селяни) було затверджено царським маніфестом від 6 серпня 1905 року, проте викликало сильне невдоволення у суспільстві, і вибори до Булигінської думи не відбулися.

Після Маніфесту 17 жовтня були розроблені нові положення про Думу та принципи її формування.

Після усунення з міністерського поста Булигін втратив колишній вплив і фактично зійшов із політичної арени. Формально залишався членом Держради за призначенням (з 01.01.1905 по 1917): перебував у правій групі, з 1915 — безпартійний . У 1913 — статс-секретар, почесний опікун. Головнокеруючий власною канцелярією за установами імператриці Марії (по 1917). Вважався одним із старшин Петербурзького Англійського клубу.

Незабаром після Лютневої революції 1917, 13 березня того ж року, обер-шенк Булигін переніс апоплексичний удар і, з розформуванням імператорського двору, поїхав до Рязанської губернії у свій маєток Рибне, що вважався зразковим у плані скотарства.

У 1919 був заарештований ГубЧК і розстріляний за її вироком «за реакційну політику 1905»

Родина

Дружина — Ольга Делянова (16.06.1860, Франкфурт-на-Майні — 1924), донька директора Лазаревського інституту та спадкоємиця вірменського роду Лазаревих, племінниця міністра І. Д. Делянова, своячка (сестра дружини) князя В. М. Голі У першому шлюбі (1881) була заміжня за своїм двоюрідним братом Абрамом Хвощинським (1853–1894). Мала прекрасний голос і була приємною особою. Була опікункою Патронажного жіночого товариства у Санкт-Петербурзі. З 30 травня 1912 кавалерственна дама ордена Святої Катерини (малого хреста) . Померла в Москві і була похована в Донському монастирі. Дітей від Булигіна не було. Її син від першого шлюбу Петро (1882—1920) — підполковник, композитор, автор низки творів для оркестру.

Зі спогадів сучасників

Сергій Вітте: «Булигін являв собою людину високого ступеню порядності, чесності, благородності, дуже розумну, людину з досить великими державними знаннями, але за характером і натурою людину благодушну, яка не любить ні особливо важкого становища, ні боротьби, ні політичної суєти» .
Володимир Гурко: Особистість «… у всіх відношеннях пересічна. … Прекрасна і чесна людина, Булигін, зрозуміло, не був державною людиною і навряд чи уявляв собі, в чому саме полягає державна діяльність».
Дмитро Любимов: «Для мене було очевидно, що Булигін ненавидів суєту, клопіт та посилені заняття. Головне, що цінував він — це спокій… органічно властивий розуму та звичкам Булигіна. Він був типовий поміщик шляхетської складки колишніх часів, той же гончарівський Обломов, але в новій обстановці, позбавлений кріпаків, досяг успіху на службі, де сліпа доля піднесла його на саму височінь».
Сергій Крижанівський: «Справжня „булига“, що грузно лежала на місці, під яку і вода не текла. По суті ж це була дуже добра і порядна людина і далеко не дурна… За характером своїм старцем був і Булигін».

Примітки

Булыгин, Александр Григорьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Государственная Дума // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
Бородин А. П. Столыпин. Реформы во имя России. — М.: Вече, 2004. —
Государственный совет Российской империи, 1906—1917 : Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2008. — — с. 26.
Цит. по: Д. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. — СПб., 2002. — С. 108.
Осоргин М. М. (2009). . Именной указатель. Рос. фонд культуры и др.//ЭНИ «Российский Архив». с. С. 885. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 27 грудня 2014. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
. Архів оригіналу за 12 жовтня 2015. Процитовано 27 грудня 2021.
Гурко В. И. Черты и силуэты прошлого. — М., 2000.
Любимов Д. Н. События и люди (1902—1906) // РГАЛИ Ф.1447 Оп.1
Крыжановский С. Е. Воспоминания. — Берлин, 1938.

Література

Булыгин, Александр Григорьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Булыгин, Александр Григорьевич // Велика Радянська Енциклопедія: [66 т.] /Гл. ред. О. Ю. Шмідт . — 1-е вид. — М. : Радянська енциклопедія, 1926—1947.
Булыгин, Александр Григорьевич // Велика російська енциклопедія: [35 т.] /Гл. ред. Ю. С. Осипов . — М. : Велика російська енциклопедія, 2004—2017.
А. Г. Булигін / / Сибірська торгова газета . — № 28. — 5 лютого 1905 року. — Тюмень.

Посилання

у «Великій енциклопедії російського народу»
Булыгин, Александр — стаття в Лентапедії. 2012 р. (рос.)

Це незавершена стаття про очільника відомства.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[Викитека_ЭСБЕ-1] Булыгин, Александр Григорьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

[2] Государственная Дума // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)

[3] Бородин А. П. Столыпин. Реформы во имя России. — М.: Вече, 2004. —

[4] Государственный совет Российской империи, 1906—1917 : Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2008. — — с. 26.

[5] Цит. по: Д. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. — СПб., 2002. — С. 108.

[6] Осоргин М. М. (2009). . Именной указатель. Рос. фонд культуры и др.//ЭНИ «Российский Архив». с. С. 885. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 27 грудня 2014. {{}}: |pages= має зайвий текст ()

[7] . Архів оригіналу за 12 жовтня 2015. Процитовано 27 грудня 2021.

[8] Гурко В. И. Черты и силуэты прошлого. — М., 2000.

[9] Любимов Д. Н. События и люди (1902—1906) // РГАЛИ Ф.1447 Оп.1

[10] Крыжановский С. Е. Воспоминания. — Берлин, 1938.