Бичков Віктор Миколайович

Віктор Миколайович Бичков (нар.. 4 вересня 1954, Ленінград) — радянський і російський актор театру і кіно, лауреат Державної премії РФ.

Бичков Віктор МиколайовичДата народження4 вересня 1954(1954-09-04)^[1] (69 років)Місце народженняЛенінград, РРФСР, СРСРГромадянство Росія
 СРСРAlma materРосійський державний інститут сценічних мистецтв (1982)Професіяактор, ведучий, телеведучийНагороди

IMDbID 0125732viktorbychkov.ru  Бичков Віктор Миколайович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бичков.

Біографія

Народився 4 вересня 1954 року в Ленінграді. Віктор Бичков ріс у восьмикімнатній комунальній квартирі, де проживало сорок чоловік. Уже з дитинства Віктор мріяв стати актором. Першу свою роль (панотця) зіграв у піонерському таборі. Втім, після 8-го класу Віктор Бичков вирішив стати медиком, а точніше гінекологом. Проте до медичного училища він не вступив. Після невдалої спроби стати медиком, Віктор вступив до ПТУ та відвідував театральну студію, де швидко з масовки перейшов на головні ролі.

Потім була служба в лавах Радянської Армії (війська ППО), а повернувшись, Бичков вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (курс народного артиста СРСР Ігоря Владимирова). ЛДІТМіК Віктор Бичков закінчив у 1982 році.

У кіно Віктор Бичков дебютував у 1980 році в ролі призовника у фільмі «Остання втеча». У 1985 році він знявся у фільмі Олександра Рогожкіна «Заради декількох рядків», де зіграв німецького солдата. У 1986 році Віктор Бичков знявся в короткометражному фільмі «Екскурсант», де зіграв роль телепня-прогульника.

Популярність Віктор Бичков здобув завдяки ролі єгеря Кузьмича в комедійних стрічках Олександра Рогожкіна — «Особливості національного полювання» (1995), «Особливості національної риболовлі» (1998) та «Особливості національного полювання у зимовий період» (2000).

Визнання глядачів і критиків отримала тріумфальна картина Олександра Рогожкіна «Зозуля», де Віктор Бичков знявся в одній з головних ролей. У 2002 році картина отримала російську національну премію «Золотий орел» відразу в декількох номінаціях, в тому числі і як найкращий фільм року. Сам Бичков теж отримав «Золотого Орла» в номінації «Найкраща чоловіча роль» і Державну премію Росії.

Віктор Бичков — автор «рос. рассКузиков» — коротких замальовок про кіно й театр, викладених на особистому сайті [ 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.] актора.

Погляди

В інтерв'ю «Новим известиям» в 2007 році Віктор Бичков розповів, що в період президентства Бориса Єльцина відчував сором за главу держави. Діяльність Володимира Путіна артист оцінив більш позитивно, назвавши його «молодим і розумним політиком».

У 2011 році Бичков зіграв Платона Лебедєва у виставі «Розумом Росію не зрозуміти», створену за матеріалами судових процесів у справі «ЮКОСа». Цю роль актор назвав своєю «громадянською позицією».

Родина

Віктор Бичков був тричі одружений.

• Перша дружина — Наталія. Син Григорій.
• Друга дружина — акторка Олена Симонова. Син Федір та донька Арсенія.
• Третя дружина — театральний режисер Поліна Белінська. Син Добриня.

Творчість

Ролі в театрі

• «Сміятися, право, не грішно»
• «Лівша»
• «Снігова королева»
• «Малюк і Карлсон»
• «Гравці»
• «Трубадур та його друзі»
• «Дульсинея Тобосська»
• «Приборкання норовливої»
• «Рояль у відкритому морі»
• «Людина, тварина і чеснота»
• «Станція»
• «Тригрошова опера»
• «Підступність і любов»
• «Людина і джентльмен».

Санкт-Петербурзький академічний театр комедії ім. М. П. Акімова

• «Коник-Горбоконик»
• «Наворожила мені циганка»
• «Фредді»
• «Ромул Великий»

Театр «Картковий будиночок»

• «Якщо кішку обдерти, то вона, як кролик».

Драматичний театр «Комедіанти»

• «Пристрасті по-італійськи»

Драматичний театр «Притулок комедіанта»

• «Потрібен старий клоун»
• «Кожному своє»

• «Гедда Ґаблер» Генріка Ібсена — професор Тесман

Ролі в кіно

1. 1980 — Остання втеча — призовник (немає в титрах)
2. 1982 — Взяти живим — Лузгін
3. 1985 — Заради кількох рядків — німецький солдат
4. 1986 — Остання дорога — слуга Павло
5. 1986 — (новела до к/а «Винятки без правил») — Борис Топорков / американець Боб
6. 1986 — За Ветлугою-рікою — Вітьок
7. 1986 — Комендант Пушкін — червоноармієць
8. 1986 — Лівша — франт
9. 1987 — Біле прокляття — Степан Гвоздь, працівник протилавинної служби
10. 1987 — Життя Клима Самгіна — бджоляр
11. 1987 — Садівник — Вітьок, тракторист
12. 1988 — Міс мільйонерка — Бичков, виконроб
13. 1989 — Васька — парашутист
14. 1989 — Сірано де Бержерак — поет, гість Рагно
15. 1989 — Воно — Воблушкін
16. 1990 — Анекдоти — Чапаєв
17. 1990 — Собачий бенкет — Вітьок
18. 1990 — Духів день — Вітьок
19. 1990 — Перехід товариша Чкалова через Північний полюс — Байдуков
20. 1991 — Афганський злам — штабник
21. 1991 — Дій, Маню! — Бичков
22. 1991 — Вийди! — Єгор
23. 1991 — Третя планета — мужик з хрестом
24. 1991 — Хміль — праведник Лука
25. 1991 — Людина зі звалища — Олександр Ликов
26. 1991 — Чіча — учасник ансамблю
27. 1991 — Міф про Леоніда — сексот
28. 1992 — Чекіст — Іванов
29. 1992 —  — офіціант
30. 1993 —  — чоловік
31. 1993 —  — друг-товариш по чарці
32. 1994 —  — Баррі Русак
33. 1994 —  — Сисой
34. 1994 —  — кримінальник «Глиста»
35. 1995 —  — велосипедист
36. 1995 — Особливості національного полювання — єгер Кузьмич
37. 1996 — / The Successor  — Віктор
38. 1996 —  — дід Мороз Кузьмічов
39. 1997 — 1999 — Вулиці розбитих ліхтарів — бомж Померанцев
40. 1997 — Американка — кримінальник Третьяков
41. 1997 —
42. 1998 —
43. 1998 —  — Ігор
44. 1998 — Особливості національної риболовлі — єгер Кузьмич
45. 2000 —  — голова колгоспу
46. 2000 —  — банщик Митрич
47. 2000 — Особливості національного полювання в зимовий період — єгер Кузьмич
48. 2000 —
49. 2000 — 2005 — Убивча сила — бомж-інформатор Померанцев
50. 2000 — (короткометражка)
51. 2002 — Зозуля — Іван Картузов «Пшолти»
52. 2003 —  — єгер Кузьмич
53. 2003 — Дільниця — виконроб Уткін
54. 2004 —  — дядько Костя Саричев
55. 2004 —  — Копєйкін
56. 2004 —
57. 2004 —  — Степнін, він же Ганецький
58. 2005 — Турецький гамбіт — хорунжий
59. 2005 —
60. 2005 —  — скоморох
61. 2005 — Піжмурки — батько хлопчика в зоопарку
62. 2005 —  — Дафна / Трус
63. 2006 —  — отець Сергій / його брат-безбожник
64. 2006 —  — дільничний Антипенко
65. 2006 —  — продавець сигарет / алкаш / листоноша Пєчкін
66. 2006 —  — дядько Костя Саричев
67. 2007 —
68. 2008 —  — Кашин
69. 2008 —  — віконт
70. 2008 —  — Михайло Андрійович
71. 2008 —  — купець першої гільдії Дормідонтов
72. 2008 —  — хірург
73. 2009 —  — стряпчий Рисположенський
74. 2010 —  — мужик
75. 2011 —  — сусід Георгій Михайлович
76. 2011 — (серія № 20 «тухле справа») — Андрій Леонідович Харитонов
77. 2012 —  — Павло Коваль
78. 2013 —  — грудня
79. 2014 — Вій — коваль Тарас
80. 2016 — Кухня — Тимофій Ілліч, батько Кості
81. 2018 —
82. 2019 — Жуки — панотець Олександр
83. 2021 — Жуки-2 — панотець Олександр

Телебачення

З 2006 по 2012 рік вів дитячу телепередачу «На добраніч, малюки!» (Дядько Вітя).

У 2012 році брав участь у шоу «Танці з зірками» на телеканалах Росія-1 і РТР-Планета.

Кліпи

1. 2003 — «Самотність» (вик. гурт «Небо»)
2. «Звуковий агресор». Гурт «Кар-Мен»
3. «З Новим Роком». Гурт «Сонце-хмари»

Відеоігри

1. «Революціонный квѣстъ» (2004) — революційний матрос Василь Стійкий

Нагороди

• Лауреат премії «Визнання» — за кращу чоловічу роль (1995)
• Лауреат премії «Золотий Орел» — в номінації «краща чоловіча роль» (2003) за фільм «Зозуля»
• Лауреат Призу за кращу чоловічу роль Фестивалю Російського кіно в Онфлері (Нормандія, Франція) — за фільм «Зозуля» (2003)
• Лауреат Призу «Срібна підкова» за кращу чоловічу роль (Дім Ханжонкова)
• Лауреат Державної премії Росії (2003) у складі знімальної групи фільму «Зозуля»
• Лауреат Призу журі за кращу чоловічу роль на Другому Московському фестиваль «Московська прем'єра» (2005, за фільм «Зозуля»)
• Кавалер Ордена Честі і Гідності «Русь державна» за високий професіоналізм у творчій діяльності, відродження традицій миролюбності, духовності і великі заслуги у розвитку культури і мистецтва Санкт-Петербурга і Росії (2004)

Примітки

1. ČSFD — 2001.
   d:Track:Q3561957
2. Базылюк, Марина (16 февраля 2007 года). . . Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 19 жовтня 2018.
3. Морозов, Андрей (29 марта 2011 года). . . Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 19 жовтня 2018.
4. (рос.). Телеканал «Россия». Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 25 червня 2014.(рос.)

Посилання

• Офіційний сайт актора [ 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.]