Арабський дикий кіт Felis lybica lybica якого також називають дикий кіт Гордона це підвид лісового кота що мешкає на Ара

Арабський дикий кіт (Felis lybica lybica), якого також називають дикий кіт Гордона — це підвид лісового кота, що мешкає на Аравійському півострові. Вперше він був описаний у 1968 році британським зоологом Девідом Гаррісоном, який назвав його Felis silvestris gordoni на честь майора А. С. Гордона, який зібрав зразки типу в Омані.

Арабський дикий кіт

Арабський дикий кіт в зоопарку Оломус
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хижі (Carnivora)
Підряд:	Котовиді (Feliformia)
Родина:	Котові (Felidae)
Підродина:	Малі кішки (Felinae)
Рід:	Кіт (Felis)
Вид:	кіт степовий (F. lybica)
Підвид:	*Арабський дикий кіт (F. l. lybica)*
Триноміальна назва
*Felis lybica lybica* Forster, 1780
Вікісховище: Felis silvestris lybica

Таксономія

Таксономічний статус арабської дикої кішки обговорювався з 1990-х років:

У виданні «Світовий вид світу» за 2005 рік він був визнаний підвидом Felis silvestris з назвою Felis silvestris gordoni.
У 2007 році, після філогенетичних досліджень, він був віднесений до F. s. lybica, близькосхідна дика кішка.
З 2017 року Felis lybica визнаний видом дикої кішки, який відрізняється від Felis silvestris, а арабська дика кішка тепер визнана номінальним підвидом lybica F. l. lybica.

Характеристика

Арабський дикий кіт за розмірами та зовнішнім виглядом досить схожий на домашню кішку. Шерсть у нього коротка і щільна, сірувато-коричнева, попелясто-сіра або пухка, з темними слідами на голові і темними смугами на тілі, кінцівках і біля кінчика хвоста. Нижня частина білувата, а між чорними подушечками на підошвах ніг є чорні волоски.

Поширення та середовище існування

Ця кішка є ендеміком північного Оману та частини Об'єднаних Арабських Еміратів. Типовим місцем його проживання є напівпустельні райони зі скелями та чагарниками, де самці підтримують територію площею кілька квадратних кілометрів, а самки — досить меншу територію.

Екологія

Арабський дикий кіт — це нічна одиночна тварина і має кілька барлігів, скельних щілин, дуплистих дерев або порожніх нор лисиць, в які вона може відступити в різних частинах своєї території. Харчується тушканчиками, жирами та іншими дрібними гризунами, дрібними птахами, плазунами та великими комахами, отримуючи більшу частину потреб у рідині з їжею. Це люто і спритно. Розведення відбувається в більшість періодів року. Самка притягує до самки феромони, які вона виробляє, коли вона є сексуально сприйнятливою. Період вагітності становить близько шістдесяти п'яти днів, а кількість виводку зазвичай становить троє-четверо кошенят. Молоді спочатку мають плямисте хутро, а через два-три місяці відлучують, але ще кілька місяців залишаються з матір'ю, щоб навчитися мисливським навичкам та навичкам виживання.

Статус

Ареал арабської дикої кішки невеликий, і це один з найбільш загрожуваних підвидів дикої кішки. Історично переслідуваний бедуїнами його середовище існування в даний час все більше деградує для сільськогосподарських цілей. Найсерйознішою загрозою, з якою вона стикається, може бути те, що вона гібридизується зі здичавілими свійськими котами^[] і в дикій природі може залишитися мало чистокровних арабських диких котів. З огляду на це, в 1986 році в Абу-Дабі було розпочато програму розведення в неволі, а інших котів переселено до Каліфорнії та Німеччини, а міжнародна племінна книга ведеться в Кельнському зоологічному саду.

Список літератури

Harrison, D. (1968). The Mammals of Arabia. Volume II: Carnivora, Artiodactyla, Hyracoidea. London: Ernest Benn. с. 283. ISBN .
Driscoll, C. A.; Menotti-Raymond, M.; Roca, A. L.; Hupe, K.; Johnson, W. E.; Geffen, E.; Harley, E. H.; Delibes, M.; Pontier, D. (2007). The Near Eastern origin of cat domestication. Science. 317 (5837): 519—523. Bibcode:2007Sci...317..519D. doi:10.1126/science.1139518. PMC 5612713. PMID 17600185.
Kitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P. (2017). (PDF). Cat News (Special Issue 11): 17—20. Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2020. Процитовано 6 листопада 2020.
Sharp, J.W. . DesertUSA. Архів оригіналу за 22 травня 2017. Процитовано 4 грудня 2015.
. Natural UAE. UAEInteract. Архів оригіналу за 14 січня 2018. Процитовано 4 грудня 2015.
Hobbs, Joseph J. (1 січня 1995). Mount Sinai. University of Texas Press. с. 26. ISBN . Sinai Bedouins apparently used burrow traps as late as the 1950s to kill the animal they perceived as a constant threat to livestock.
. International Society for Endangered Cats. Архів оригіналу за 5 січня 2018. Процитовано 4 грудня 2015.

[Harrison-1] Harrison, D. (1968). The Mammals of Arabia. Volume II: Carnivora, Artiodactyla, Hyracoidea. London: Ernest Benn. с. 283. ISBN .

[2] Driscoll, C. A.; Menotti-Raymond, M.; Roca, A. L.; Hupe, K.; Johnson, W. E.; Geffen, E.; Harley, E. H.; Delibes, M.; Pontier, D. (2007). The Near Eastern origin of cat domestication. Science. 317 (5837): 519—523. Bibcode:2007Sci...317..519D. doi:10.1126/science.1139518. PMC 5612713. PMID 17600185.

[Catsg2017-3] Kitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P. (2017). (PDF). Cat News (Special Issue 11): 17—20. Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2020. Процитовано 6 листопада 2020.

[DesertUSA-4] Sharp, J.W. . DesertUSA. Архів оригіналу за 22 травня 2017. Процитовано 4 грудня 2015.

[5] . Natural UAE. UAEInteract. Архів оригіналу за 14 січня 2018. Процитовано 4 грудня 2015.

[Sinai-6] Hobbs, Joseph J. (1 січня 1995). Mount Sinai. University of Texas Press. с. 26. ISBN . Sinai Bedouins apparently used burrow traps as late as the 1950s to kill the animal they perceived as a constant threat to livestock.

[ISEC-7] . International Society for Endangered Cats. Архів оригіналу за 5 січня 2018. Процитовано 4 грудня 2015.