Алема нда фр allemande allemanda almain e або alman d укр Німецький танець старовинний німецький танець помірного темпу

Алема́нда (фр. allemande, allemanda, almain(e), або alman(d) — укр. «Німецький (танець)») — старовинний німецький танець помірного темпу з рахунком на 4, якому властива пластичність жестів, величавість характеру. Виник у 16 ст. у Великій Британії, поширився в Західній Європі у 16—17 ст.

Танець епохи відродження та бароко, один з найпопулярніших інструментальних танцювальних стилів у музиці епохи бароко. Відомими прикладами у музиці є твори Куперена, Перселла, Баха і Генделя.

В музиці західно-європейського бароко алеманда — перша частина інструментальної сюїти. В сучасній музиці зустрічається як стилізація під старовину.

Серед українських композиторів до жанру алеманди зверталися М. Лисенко («Українська сюїта у формі старовинних танців»), В. Косенко («11 етюдів у формі старовинних танців»), Є. Юцевич («Сюїта в старовинному стилі» для фортепіано ), І. Шамо («Класична сюїта» для фортепіано ), М. Скорик (Сюїта для струнного оркестру), Я. Вєрєщагін («Маленька класична сюїта» для фортепіано ) та інші.

Історія

Аллеманде виник у XVI столітті. Тактовий розмір: 2/4. Темп середній. Цей танець, швидше за все, походить від танців, що були популярними в той час у Німеччині. З формою Аллеманде експериментували французькі композитори, вони зробили його більш вільним у відношенні темпу, перенісши тактовий розмір у 4/4. Характерними рисами танцю є відсутність синкоп, тональна і мелодійна контрастність. Німецькі композитори, такі як Йоганн Якоб Фробергер та Йоганн Себастьян Бах, вільно поводились з формою Аллеманде для клавіру, хоча Аллеманде для декількох інструментів виглядають у них більш традиційно.

Італійські й англійські композитори обходилися з Аллеманде вільніше, використовуючи контрапункт і більшу різноманітність в темпах. Арканджело Кореллі писав Аллеманде від largo до presto. Англійський Аллеманде відомий з рукописів, де описується близько десяти, часом дуже схожих, варіантів виконання цього танцю.

Наприкінці XVIII століття слово «Аллеманде» почали використовувати для позначення нового танцю у темпі 3/4 «Douze allemande» Карла Марії фон Вебера (op.4, 1801 р.) який передував появі вальсу.

Примітки

Blatter, Alfred (2007). Revisiting music theory: a guide to the practice, p.28. .
Scholes P., 1970, article: Allemande.
Encyclopædia Britannica Online. . Архів оригіналу за 24 грудня 2007. Процитовано 26 квітня 2021.

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Т. Філенко Алеманда // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 47

Посилання

Алеманда [ 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ

[1] Blatter, Alfred (2007). Revisiting music theory: a guide to the practice, p.28. .

[2] Scholes P., 1970, article: Allemande.

[3] Encyclopædia Britannica Online. . Архів оригіналу за 24 грудня 2007. Процитовано 26 квітня 2021.