Азійська частина Російської федерації

Азі́йська части́на Росі́ї — частина Росії, що географічно належить до Азії.

Складена Юлієм Шокальським карта Азійської частини Російської імперії в ЕСБЕ

Площа та населення

Площа макрорегіону близько 13,1 млн км², що становить близько 77 % території нинішньої Росії. За даними російського перепису населення 2002 року на території УФО, СФО і ДФО в цілому проживало близько 39,13 млн осіб, тобто 27 % від загального населення РФ.

У середньому густота населення тут помітно нижча, ніж у європейської частини країни, і одна з найменших у світі — 1,9 жителя на 1 км² (середня по РФ — 8,3). За даними всеросійського перепису 2010 року населення на території УФО, СФО і ДФО в цілому складало 37,63 млн осіб.

Найбільші міста (з населенням понад 500 тис. осіб): Новосибірськ, Єкатеринбург, Челябінськ, Омськ, Красноярськ, Тюмень, Владивосток, Хабаровськ, Іркутськ, Новокузнецьк, Барнаул, Кемерово, Томськ. Азійську частину Росії нині складають чотири економічних райони країни — Уральський (частково), Західно-Сибірський, Східно-Сибірський і Далекосхідний.

Історія

Сибірський федеральний округ Сибір в географічному сенсі Азійська частина РФ

Російська імперія

Історично до Азійської частини Росії належали всі землі, що знаходяться за межами традиційного східнослов'янського ареалу розселення, завойовані з середини XVI століття, після того, як Московське князівство, завоювавши Казанське й Астраханське ханства та розширившись за Волгу, перейменувалось на Російське царство.

Подальша військова експансія Росії призвела до включення в її склад нових великих земель. Згідно Енциклопедичного словника Брокгауза та Ефрона, Азійська Росія на початок XX століття складалася з Сибіру (з Далеким Сходом), середньоазійських володінь (нинішні Казахстан і Середня Азія) і частина Кавказького краю імперії (нинішнє Закавказзя). Таке трактування було прийняте і деякими зарубіжними джерелами — наприклад, до Азійської Росії відносили бакинські нафтопромисли.

При СРСР

З утворенням після Жовтневого перевороту РРФСР, а пізніше в результаті кількох воєн 1917—1922 рр. Радянського Союзу, а також підвищенням закавказьких і середньоазійських республік і автономій до статусу союзних республік, поняття Азійської Росії втратило колишнє значення й поступилося місцем новому — Азійська частина СРСР. Зокрема, таке формулювання використовується у Великій радянській енциклопедії і радянській профільній літературі. При цьому під Азійсько частиною Росії стала матися на увазі лише частина території РРФСР, що знаходиться в Азії.

Сучасність

Цей сенс зберігається і після розпаду Союзу в 1991 році, коли в його середньоазійському і Закавказькому регіонах утворилися незалежні держави, а РРФСР стала Російською Федерацією. Сучасні джерела пишуть цей термін з малої, або з великої літери, тим самим підтверджуючи його чи то географічний, чи політичний характер.

Див. також

• Європейська частина Росії
• Сибір
• Далекий Схід РФ

Примітки

1. Вишневский, А (15 серпня 2000). (PDF). United Nations Population Division, Department of Economic and Social Affairs. с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2011.
2. Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
3. Архів оригіналу за 23 травня 2006. Процитовано 21 квітня 2016.
4. З політичних та економічних мотивів, закавказькі республіки також відносили і до європейської частини країни.
5. Див., наприклад, статтю^{[недоступне посилання з червня 2019]} в БСЭ.
6. Див., наприклад, статтю [ 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] про Росію в енциклопедії «Кругосвет»

Література

• Атлас Азійської частини РФ [ 26 вересня 2010 у Wayback Machine.] на сайті «Руніверс»
• Россия Азиатская Россия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• История открытия и исследования Советской Азии: Сборник / Авторы: Белов М. И., Гвоздецкий Н. А., Мурзаев М. Э. и др. — М.: Мысль, 1969. — 535 с. — (Открытие Земли). — 13 000 экз.
• Гвоздецкий, Н.; Михайлов, Н. Физическая география СССР. Ч. 2. Азиатская часть. — М., 1970.
• Под руководством Г. В. Глинки. Атлас Азиатской России [ 21 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Издание переселенческого управления землеустройства и земледелия. — СПб.: типография А. Ф. Маркса, 1914. — 71 с.