Абдуррахман ібн Фейсал

Абдуррахман (Абд ар-Рахман, Абдул-Рахман) ібн Фейсал (араб. عبد الرحمن بن فيصل آل سعود‎; нар. 1850 — 2 червня 1928) — останній емір Неджду в 1875—1876 і 1889—1891 роках, імам Ріядського емірату в 1902—1913 роках і емірату Неджд і Хаса.

Абдуррахман ібн Фейсал
Народився	1850 Ер-Ріяд, Саудівська Аравія
Помер	2 червня 1928(1928-06-02) Ер-Ріяд, Саудівська Аравія
Поховання	^d і Ер-Ріяд
Країна	Саудівська Аравія
Діяльність	державний діяч, імам
Галузь	політик і військовослужбовець
Знання мов	арабська
Учасник	^d, Q12244125? і Об'єднання Саудівської Аравії
Посада	Король Саудівської Аравії і ^d
Військове звання	^d і ^d
Рід	Саудіти
Батько	Фейсал ібн Туркі
Брати, сестри	^d, Абдуллах ібн Фейсал, Сауд ібн Фейсал і Q6853693?
Діти	Абдель-Азіз ібн Сауд, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і Q25451979?
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Молоді роки

Походив з династії Саудитів. Молодший син Фейсала ібн Тукрі. Народився 1850 року. На початку 1860-х років, коли батько фактично розділив Неджд на три частини між старшими синами (Абдуллахом, Мухаммедом і Саудом), Абдуррахман через вік залишився без володіння.

Невдовзі після смерті батька 1865 року почалася боротьба між братами Абдуллахом і Саудом. Є припущення, що Абдуррахман підтримував рідного Сауда, за іншою версією він вагався у виборі між братами. У 1874 році Сауд, який на той час став еміром, відправив Абдуррахмана до Багдаду на переговори з валі Рауф-пашою, де він деякий час залишався у статусі заручника.

У березні 1874 року Рауф-паша з метою зниження витрат вивів війська з санджаку Лахса, посадивши там лояльного санджакбея Базі аль-Арайара, шейха племені бану-халід. Той, однак, виявився вкрай непопулярним серед місцевого населення. Хасці підняли повстання, яке очолив Абдуррахман, на той час відпущений з полону. Насир-паша енергійно придушив заколот, після чого Абдуррахман утік до Ер-Ріяду.

Перше панування

У січні 1875 року Сауд несподівано помер, і влада захопив Абдуррахман. Втім становище його було вкрай хитке, оскільки йому довелося протистояти зведеному братові Абдуллаху та небожам Мухаммаду, Абдуллаху і Абдуррахману (синам Сауда). За цих обставин вирішив за краще замиритися з братом Абдуллахом. У березні 1876 року вони спільно завдали поразки небожам. За цим Абдуррахман зрікся влади на користь брата.

Друге панування

1887 року Абдаллах був схоплений Мухаммадом ібн Саудом та його братами, але встиг покликати на допомогу шаммарського еміра Мухаммеда ібн Абдаллаха. Останній швидко захопив Ер-Ріяд, звільнив Абдуллаха, якого разом з Абдуррахманом під приводом забезпечення безпеки відвіз до Хаїля. 1889 року Абдаллах захворів, емір Джебель-Шаммару дозволив братам повернутися до Ер-Ріяду. У 1889 Абдаллах помер, після чого Абдуррахман став еміром Неджду, але визнав зверхність Мухаммеда ібн Абдаллаха.

Під його владою тепер перебувала невеличка область навколо Ер-ріяду. Спостерігати його був поставлений військовик Салім ас-Субхан. У 1890 році емір Абдуррахман підняв повстання, звільнивши Ер-Ріяд. Тут витримав облогу ворожого війська. До кінця року вдалося сформувати антирашидську коаліцію, уклавши союз з еміратами Унайза і Бурайда (в регіоні Ель-Касим). Сутичкі без помітного успіху тривали протягом місяця, поки у січні 1891 року у вирішальній битві біля Мулайді (в Ель-Касммі) Абдуррахман не зазнав нищівної поразки. За цим утік у пустелю Руб ель-Халі. Після довгих поневірянь у 1893 році він із родиною знайшов прихисток в Мухаммада ас-Сабаха, еміра Кувейту. Османський уряд призначив йому щомісячну пенсію 60 лір. Емірат Неджд офіційно було ліквідовано та приєднано до Джебель-Шаммар.

Подальша діяльність

1897 року Абдуррахман почав вести перемовини щодо отримання військ проти нового шаммарського еміра Абд ал-Азіза. Втім Мубарак ас-Сабах, емір Кувейту, мав власні плани. 1901 року останній виступив з 64-тисячним військом на Ер-Ріяд, плануючи захопити Неджд, де поставити залежного від себе еміра Абдуррахмана. Алеубрезенімубарак зазнав нищівної поразки в битві при Сарифі, внаслідок чого вже Кувейт опинився під загрозою.

Невдовзі його син Абд аль-Азіз вирішив відвоювати Ер-Ріяд, але Абдуррахман заборонив тому вплутуватися в авантюру. Незважаючи на заборону, Абд аль-Азіз зумів захопити місто. У травні 1902 року Абдуррахман прибув до Ер-Ріяду. Абд аль-Азіз зажадав від улемів і знатних ріядців скласти присягу батькові, але той відмовився від цього і оголосив еміром Абд аль-Азіза. Сам же Абдуррахман став його головним радником та імамом. Невдовзі надіслав листа підполковнику К. А. Кемболу, британському політичному резидентом в Перській затоці, з проханням до британського уряду укласти договір з його сином, але його пропозиція не була прийнята.

На початку 1903 року Абдуррахман зустрічався в Басрі з російським консулом О.Адамовим, сподіваючись тим самим підштовхнути британців до більш активної допомоги Ріядському емірату. Навесні того ж року Абдуррахман очолював оборону Ер-Ріяда, коли військо Джебель-Шаммари зробило спробу опанувати столицею емірату.

У 1905 році Абдуррахман знову їздив до Басри на пеермовини з османським валі Ахмедом Мухліс-пашою та кувейтським еміром Мубараком. Абдуррахман запевнив пашу у відданості еміра Абд аль-Азіза султанові Абдул-Гаміду II і був формально призначений каймакамом Неджду.

1924 року організував збори (шуру) племінних і релігійних шейхів Неджду, що відбулася в Ер-Ріяді. Помер Абдуррахман ібн Фейсал у 1928 році в Ер-Ріяді.

Джерела

• Alexander Blay Bligh (1981). Succession to the throne in Saudi Arabia. Court Politics in the Twentieth Century (PhD thesis). Columbia University.
• Gerd Nonneman (2002). «Saudi–European relations 1902—2001: a pragmatic quest for relative autonomy». International Affairs. 77 (3): 638
• Abdullah F. Alrebh (2015). Covering the Building of a Kingdom: The Saudi Arabian Authority in The London Times and The New York Times, 1901—1932. DOMES: Digest of Middle East Studies.