Історія освоєння мінеральних ресурсів Ірану Використання каменю знаряддя праці а також давні пам ятники в районах Хоррем

Історія освоєння мінеральних ресурсів Ірану

Використання каменю (знаряддя праці, а також давні пам'ятники в районах — Хорремабад) почалося в палеоліті.

Давня історія

У VII тис. до н. е. для будівництва жител і виробництва керамічного посуду застосовувалися глини. В цей же час з'являються мідні прикраси (найдавніша знахідка в поселенні , Хузестан), вироби з бірюзи та сердоліку. Бітум використовують з V тис. до н. е.

У V–IIV тис. до н. е. на північному заході й у центральній частині Персії існували металургійні центри. Родовища міді, арсену та нікелю розробляли в районах Сіалка й Тали-Ібліса. Виплавка бронзи починається в III–II тис. до н. е. У I тис. до н. е. розвивається виплавка заліза (родовища в Семнані, Деште-Кевірі), розробляються поклади золота та срібла. Є дані про збір нафти з поверхні відкритих водойм.

Відомості про розвиток гірничої справи в середньовіччі з'являються у X ст. Родовища корисних копалин в той час належали державі й розроблялися артілями старателів, або відкупщиками. Видобували золото та срібло (Хорасан, Керман, Фарс), мармур (Хорасан), бірюзу (Нішапур), руди міді (Себзевар, Керман), заліза (Курдистан, Мазендеран), олова й свинцю (, Керман). В середині XVIII ст. в Амолі був заснований завод з виплавки заліза.

XIX ст.

З початку XIX ст. в районі відкритим способом видобувається кам'яне вугілля. В середині XIX ст. видобувалися мідні та залізні руди, сіль, сірка (експортувалася в Європу), крейда, мармур, бірюза, вохра, розроблялись родовища свинцевих руд з високим вмістом срібла, видобувалися кобальт, арсен, марганець. Однак через значні витрати на транспортування та недосконалість технологій розробка родовищ була нерентабельна, залізо та Мідь ввозили з Російської Імперії.

ХХ-XXI ст

Нафтова промисловість виникла в країні на початку XX ст. Англійський підданий Вільям д'Арсі отримав в 1901 р. у іранського шаха концесію на 60-літню монопольну експлуатацію нафтових джерел на 75 % території Ірану. У 1908 р. в районі Перської затоки він відкрив промислові родовища нафти. Англо-Іранська нафтова компанія, в якій основна частка акцій належала уряду Великої Британії, здійснювала видобуток до 1951 р., коли вся нафтова промисловість була націоналізована урядом Мосаддика. Для керівництва галуззю була створена Іранська національна нафтова компанія (ІННА), яка, однак, не змогла налагодити експорт своєї продукції через бойкот, оголошений найбільшими транснаціональними нафтовими компаніями, які панували на світовому ринку і виступили проти політики націоналізації в Ірані.

У 1954 р., після повалення уряду Мосаддика, шах уклав нову угоду з Міжнародним нафтовим консорціумом, в якому брали участь американська (40 % капіталу), британська (40 %), змішана англо-нідерландська (14 %) і французька (6 %) компанії, а ІННА зберігала номінальне право власності на родовища. До ісламської революції 1979 р. консорціум залишався основним виробником іранської нафти (близько 90 % видобутку). Після ісламської революції угода 1973 р. була розірвана новою владою, а всі права, що належали раніше іноземному капіталу, перейшли до ІННА.

Надра сучасного Ірану багаті на нафту, природний газ, вугілля, відомі також родовища руд заліза, хрому, міді, свинцю, цинку, золота, мангану, сірки, гіпсу, кам'яної солі, бариту, целестину, флюориту, бірюзи, нерудних будівельних матеріалів. Провідна галузь — нафтогазодобувна. Видобувають також природний газ, кам'яне вугілля, залізні, мідні, манганові, поліметалічні руди, золото, барит, бентоніт, каолін, боксити, вогнетривкі глини, магнезит, доломіт, польовий шпат, сіль, кварцит і кремнезем, гіпс, вапняк, виробний камінь, пемзу. У гірничодобувній промисловості зайнято 100 тис. чол. Видобуток хромових, свинцево-цинкових, мідних, залізних і марганцевих руд, а також кам'яного вугілля порівняно незначний. Але на початку XXI ст. сектор видобутку рудної сировини формує близько 6 % ВВП, щорічна експортна вартість виробленої мінеральної продукції складає $605 млн. Іран дає всього 0,05 % мінерального виробництва світу.

Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю в країні здійснюють в Абаданському технологічному інституті та в Тегеранському університеті (1934 р.).

Див. також

Джерела

Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк : Донецьке відділення НТШ : Редакція гірничої енциклопедії : УКЦентр, 2006. — 224 с.
Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.
Білецький В.С., Гайко Г.І, Орловський В.М. Історія та перспективи нафтогазовидобування: Навчальний посібник / В.С. Білецький та ін. – Харків, НТУ «ХПІ»; Київ, НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського»; Полтава, ПІБ МНТУ ім. академіка Ю. Бугая. – Київ: ФОП Халіков Р.Х., 2019.