Івченко Олександр Георгійович

|Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Дружина= |Чоловік=

Олекса́ндр Гео́ргійович І́вченко
Александр Георгиевич Ивченко
Народився	23 листопада 1903(1903-11-23) Великий Токмак
Помер	1 липня 1968(1968-07-01) (64 роки) Запоріжжя
Країна	Російська імперія →  СРСР
Діяльність	інженер
Alma mater	Харківський політехнічний інститут (1935)^[1]
Галузь	авіабудування
Заклад	Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес»
Вчене звання	академік АН УРСР
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	НАН України
Партія	КПРС
Нагороди
Івченко Олександр Георгійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Івченко.

Олекса́ндр Гео́ргійович І́вченко (23 листопада 1903, Великий Токмак — 1 липня (за іншими даними — 30 червня) 1968, місто Запоріжжя) — український радянський авіаконструктор; член АН УРСР; керівник розробки поршневих, пізніше газотурбінних двигунів для багатьох типів літаків. Депутат Верховної Ради Української РСР 2-го скликання.

Біографія

Народився у Великому Токмаку Запорізької області у родині робітника-ливарника Георгія Івченка. Трудову діяльність розпочав робітником-ливарником заводу. У 1920 році вступив до комсомолу і був одним із організаторів комсомольських осередків у Великому Токмаці та Великотокмацькому повіті. Член РКП(б) з 1924 року.

У 1930 вступив до механіко-машинобудівного інституту в Харкові (нині НТУ «Харківський політехнічний інститут»). У 1935 році отримав диплом інженера з двигунів внутрішнього згорання й був направлений на моторобудівний завод № 29 імені Баранова в місті Запоріжжі (попередник нинішнього об'єднання «Мотор Січ»). Працював у відділі конструктора , що займався створенням модифікації двигуна М-88 для винищувача (І-180). Івченко спільно з колегами розробив пристрій, який з допомогою відцентрових сил викидав у процесі роботи мотора накопичений бруд, що підвищило довговічність двигуна. Двигун М-88 пішов у серійне виробництво.

Івченко отримав посаду заступника головного конструктора. Завод евакуювали до Омська. На той час Івченко з дружиною, Парасковією Михайлівною, інженером-ливарником, вже мали трьох доньок. 7 січня 1942 року, через чотири місяця після початку розгортання, завод виготовив перший двигун М-88. Потім заводу доручають виробництво іншого двигуна для військової авіації — АШ-82ФН. Усього за період війни бригади заводу виготовлять понад 10 тисяч двигунів М-88 Б і понад 17 тисяч двигунів АШ-82ФН.

5 травня 1945 року наказом Наркому авіаційної промисловості при заводі № 478 у м. Запоріжжі створюють дослідно-конструкторське бюро на чолі з О. Івченком. На початку 1946 року створено двигун М-26, у 1947 він пройшов державні випробування. Йому, а також усім наступним двигунам ОКБ постановою уряду стали присвоювати індекс «АІ». В червні 1948-го Івченка, та Анашкіна нагородили Державною премією СРСР за створення двигуна АІ-26В.

З появою газотурбінних двигунів бюро Івченка починає співпрацювати з куйбишевським бюро Кузнєцова, яке створювало газотурбінний двигун НК-12 для бомбардувальника Ту-95, який став прообразом пасажирського Ту-114. Мотор розвиває небачену потужність — 12000 к.с., але для нього потрібний турбостартер, який запускає основний газотурбінний двигун. Колектив Івченка у стислі терміни створив цей принципово новий двигун — ТС-12. Потім доопрацьовується газотурбінний для літака конструкції Антонова Ан-8. А в середині 1950 р. починається конкурсне змагання між куйбишевським (з ) і запорізьким (з АІ-20) конструкторськими бюро зі створення двигунів нового типу для літаків Ан-10, Ан-12 і Іл-18. Перемагає АІ-20. Двигуни розроблені КБ Івченка використовуються також на літаках Як-40 (АІ-25) і Ан-24 (АІ-24).

Олександр Івченко спільно з Володимиром Лотарєвим створили перший радянський двигун для вертольотів Мі-1 — АІ-26 ГР. Двигуни розроблені КБ Івченка також були встановлені на вертольотах (), (АІ-14В), (АІ-14ВФ).

Ці двигуни на тривалий час стають основною продукції моторного заводу не лише в м. Запоріжжі, а й у Пермі, а конструкторське бюро Івченка отримує союзний статус. У 1960 р. за створення літака Іл-18 і двигуна до нього АІ-20 та його соратників, генерального конструктора Івченка і працівників його бюро Лотарьова, Пантелєєва, Зленка й Шведченка нагородили Ленінською премією.

Олександр Георгійович розробив також бензопилку «Дружба». Модифікації двигунів серії АІ використовувалися на суднах з підводними крилами, для перекачування нафти та газу, при гасінні пожеж.

За науково-дослідні роботи зі створення авіаційних двигунів великого ресурсу О. Г. Івченко у листопаді 1962 року було присвоєно науковий ступіть доктора технічних наук. У червні 1964 року він став академіком Академії наук УРСР.

Нагороди і премії

• звання Герой Соціалістичної Праці (1963)
• ордени Леніна (1963, 1966)
• Орден Трудового Червоного Прапора (1944, 1948, 1957)
• орден Червоної Зірки (1945)
• Державна премія СРСР (1948)
• Ленінська премія (1960)

Вшанування пам'яті

У місті Запоріжжя є вулиця Академіка Івченка.

У місті Токмак є вулиця Івченка.

Див. також

ДП «Івченко-Прогрес»

Примітки

1. https://avia.academic.ru/708/Ивченко_Александр_Георгиевич

Джерела та література

• Л. В. Ковпак. Івченко Олександр Георгійович [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 409. — .
• Ф. М. Муравченко. Івченко Олександр Георгійович [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — С. 180. — .
• «Дзеркало Тижня» № 45 (470) 22 — 28 Листопада 2003 року