Усунь

Усу́нь (кит.: 烏孫; піньїнь: Wūsūn; літ.: 'воронячі онуки') — китайська назва кочового етносу, що на кінець ІІІ — початок II ст. до н. е. мешкав разом з юечжами на території Ганьсу, між горами та , та, згодом, утворив велике об'єднання у басейні р. Ілі. Щодо етнічної належності, то «… усуні традиційно вважалися — починаючи з  — індоєвропейцями з огляду певних фізичних рис… таких, як зеленуваті (блакитні) очі, руді (світлі) бороди…» Існує думка щодо тотожності усунів та деяких етносів, відомих з європейських джерел — ісседонів тощо. Показовою є наступна думка:

Китай й сусідні країни у 1 столітті до Р. Х.

   Усунь

   Династія Хань

   Хунну

"Ототожнення ісседонів... з усунь, арсі, асіанами чи асами-аланами пов'язано з великими труднощами, хоча в принципі кожна з цих ідентифікацій (чи всі) можливі."

Е. де Ла Вісьє (^[fr]) запропонував гіпотезу, за якою згаданий у написах Культоби народ wδ’nn'p (укр. «люди шатр/ наметів») відповідає усунь, и саме ця назва, можливо і є самоназвою цього народу, звернувши увагу на певні недоведені/ неспростовані тези, а саме:

• китайський етнонім усунь не є прямим перекладом;
• жодна велика навала кочовиків на пн. кордон Кангюю не залишалась поза увагою китайських політиків, й, відповідно, істориків;
• самоназва усунів у вимові близька согдійській *Wiðān (wδ’n), саме її було передано китайцями як Wūsūn (烏孫).

Хронологія основних подій історії усунів.

182 р. до н. е. — юечжі розбивають маленьке царство усунь; вбито куньмі (правителя) усунь Наньдоумі. Усуні та син вбитого куньмі знаходять притулок у хунну;
до 165 р. до н. е. — сина Наньдоумі Лецяомі призначено охороняти західні землі хунну;
близько 163 р. до н. е. — Лецяомі розбиває юечжі та захоплює їх землі по р. Ілі;
161—160 рр. до н. е. — усуні тотально мігрують до р. Ілі, де, позбувшись влади хунну, утворюють власне незалежне об'єднання;
117 р. до н. е. — мирна угода між Усунь та Китаєм;
71 р. до н. е. — усунь та Китай починають війну проти хунну; значна перемога усуньців над останніми;
70-60 рр. до н. е. — максимальний розквіт держави усунь;
55 р. до н. е. — розвал держави усунь та поступовий занепад їхнього об'єднання.

Після розвалу об'єднання Усунь у китайських хроніках ще певний час згадувалися події в усуньському царстві.

Остання згадка Усунь — 435 −437 рр. — обмін посольствами з китайським царством Пн. Вей. Згодом об'єднання усунів остаточно розпалося під тиском жужанів, усуні мігрували на захід, та окремі роди усунів стали складовою багатьох сучасних етносів Середньої Азії.

Правителі (куньмі) усунів

1. Наньдоумі (? — 182) — останній правитель усунів в Ганьсу, вбитий юечжами.
   
2. Лецяомі (160 — 99) — син Наньдоумі, засновник об'єднання Усунь у долині р. Ілі.
   
3. Дзюньсюймі (99 — 94) — онук Лецяомі.
   
4. Веньгуймі (94 — 60) — онук Лецяомі.
   
5. Німі (60 — 57) — син Дзюньсюймі
   
6. Уцзюту (57 — 55) — син Веньгуймі.

Примітки

1. (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
2. (нім.)Lindegger, P. Griechische und romische Quellen zum Peripheren Tibets. I. Frtihe Zeugnisse bis Herodot: derfernere skythische Nordosten, Zurich. 1979
3. (рос.) К. А. Акишев, Г. А. Кушаев. Древняя культура саков и усуней долины реки Или. М., «Книга по Требованию», 2012.
4. (рос.)Р. Фрай. Наследие Ирана. М., 1972.
5. (англ.) Étienne de la Vaissière. Iranian in Wusun? A tentative reinterpretation of the Kultobe inscriptions. COMMENTATIONES IRANICAE. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013.
6. подано за: (рос.) Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.

Джерела. Посилання

• (рос.) Чжан Цянь «Шицзи», гл. 123;
• (рос.) Бань Гу. «Хань Шу». Усунь.

• Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
• Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — .
• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — .

Усунь // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)