Ісседони

Ісседони (грец. ’Ισσηδόνες, лат. Essedones) — один з найдавніших історичних іранських кочових етносів, відомий, принаймні, з VII до н. е. Найдавніша згадка етноніму — у Алкмана (Фр. 136 А. См. Steph. Byz. s. v. Ίσσηδόνες < Έσσηδόνες).

За Арістеєм з Проконессу (у поданні Геродота (Історія, IV, 13)) ісседони під тиском напали на скіфів і примусили останніх піти за р. Аракс.

В іншому місці, локалізуючи массагетів (Історія, I, 201), Геродот пише, що останні живуть «…на сході, за р. Аракс, навпроти ісседонів».

Окремо Геродот повідомляє про дуже архаїчні звичаї ісседонів (ритуальний канібалізм тощо) (Історія, IV, 26). Ці архаїчні звичаї та особливості в культурі зробили ісседонів дуже популярними в античній літературі.

На окрему увагу заслуговують повідомлення незалежних від Геродота Помпонія Мели («…за ними (арімаспами) живуть есседони до самої Меотіди…») та Плінія Старшого, який називає ісседонів/ есседонів одними з найвідоміших племен, яких перси називають саками, та локалізує їх спочатку разом з сарматами на схід від р. Танаїс, а в іншому місці у горах на Пн. Кавказі.

Згадки у Птолемея Ісседона Скіфського (Geo., VI, 15), Ісседона Серіки (Geo., VI, 16) та власне «великого народу ісседонів»(Geo., VI, 16) на далекому сході дали підстави пов'язати етнонім ісседони з відомим з китайських джерел етнонімом усунь/вусунь

«Ототожнення ісседонів… з усунь, арсі, асіанами чи асами-аланами пов'язано з великими труднощами, хоча в принципі кожна з цих ідентифікацій (чи всі) можливі.»

Наразі обмеженість джерел залишає питання ідентифікації та локалізації ісседонів відкритим. Показовою є наступна думка:

«…уявлення археологів про єдність культур євразійських степів у скіфський час на кшталт уявленню античного світу щодо цієї території, стало підставою для узагальнювального вживання терміну „скіфи“. Тому на зміну визначенню всіх культур цього кола як скіфських в археологічну літературу прийшла традиція називати усю цю сукупність пам'яток „скіфо-сибірською культурно-історичною спільнотою“ чи „культурами скіфського типу“.»

Джерела

1. (рос.)А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005
2. (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 13 « καὶ ὑπὸ μὲν Ἀριμασπῶν ἐξωθέεσθαι ἐκ τῆς χώρης Ἰσσηδόνας, ὑπὸ δὲ Ἰσσηδόνων Σκύθας, Κιμμερίους δὲ οἰκέοντας ἐπὶ τῇ νοτίῃ θαλάσσῃ ὑπὸ Σκυθέων πιεζομένους ἐκλείπειν τὴν χώρην. οὕτω οὐδὲ οὗτος συμφέρεται περὶ τῆς χώρης ταύτης Σκύθῃσι.»
3. (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, I, 201 «τὸ δὲ ἔθνος τοῦτο καὶ μέγα λέγεται εἶναι καὶ ἄλκιμον, οἰκημένον δὲ πρὸς ἠῶ τε καὶ ἡλίου ἀνατολάς, πέρην τοῦ Ἀράξεω ποταμοῦ, ἀντίον δὲ Ἰσσηδόνων ἀνδρῶν.»
4. (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 26
5. (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
6. POMPONIUS MELA, DE CHOROGRAPHIA, II, 2 [ 20 грудня 2011 у Wayback Machine.] лат. "ab eis Essedones usque ad Maeotida"
7. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50. «Persae illos Sacas universos…Essedones…»
8. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88. «a Buce vero super Maeotim Sauromatae et Essedones.»
9. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, 21. «a litore Napitas supraque Essedonas Colchis iunctos montium cacuminibus»
10. англ. The Geography by Claudius Ptolemy Translated and Edited by Edward Luther Stevenson. New York, 1932, repr. 1991.Geo., VI, 16
11. (нім.)Lindegger, P. Griechische und romische Quellen zum Peripheren Tibets. I. Frtihe Zeugnisse bis Herodot: derfernere skythische Nordosten, Zurich. 1979
12. (рос.)Р. Фрай. Наследие Ирана. М., 1972.
13. (рос.)В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.