Миколаївський південноросійський робітничий союз

«Південноросійський робітничий союз» або «Союз миколаївських робітників» — нелегальна соціал-демократична організація, перша соціал-демократична організація в Миколаєві.

Миколаївський південноросійський робітничий союз
Керівники Миколаївського південноросійського робітничого союзу: сидять зліва-направо — , , Лев Бронштейн (Троцький), стоїть Олександра Соколовська (1897 рік)
Тип	політична (соціал-демократична)
Засновано	1897
Розпущено	1898
Правовий статус	нелегальна
Мета	залучення до революційної боротьби українських робітників
Штаб-квартира	Миколаїв, Російська імперія
Членство	250—300 робітників
Керівник	Іван Мухін
Ключові особи	Роман Коротков, Лев Бронштейн, Олександра Соколовська, , , ,

Історія

Діяльність

Будівля, де проходило у 1897 р. засідання «Союзу миколаївських робітників». Миколаїв, вулиця Громадянська, 33

Заснований навесні 1897 року в Миколаєві. Організацію назвали «Південноросійським робітничим союзом», маючи на меті втягнути до неї й інші міста України. Об'єднував 9 робітничих гуртків, до яких входило від 250 до 300 фабрично-заводських робітників міста. На той час в Миколаєві нараховувалось близько 8 000 заводських робітників та близько 2 000 ремісничих. Культурний рівень робочих, як і заробіток, були порівняно високі. Безграмотні складали незначний відсоток. У складі молодіжного гуртка організації, що налічував 20 чоловік, 12 закінчили . Організаторами й керівниками Миколаївського «Південноросійського робітничого союзу» були столяр Роман Коротков та електротехнік Іван Мухін. У союз входили брати та Соколовські, сестри та Олександра Соколовська (згодом дружина Льва Троцького), Лев Бронштейн, садовник Франц Швиговський (чех за національністю), студент , робітники Нестеренко, Бабенко, Єфимов, Трофимов, акушерки Вонська і Погребитська та інші. Найстаршим революціонерам Івану Мухіну і Францу Швиговському було по 28 років. Перший став керівником організації. Невдовзі провідну роль в союзі почав відігравати наймолодший з її організаторів, 17-річний Лев Бронштейн, що згодом став всесвітньовідомим під псевдонімом «Троцький». На той час він мав інший псевдонім — «Львов». Бронштейн виступав перед робітниками на сходках, які проходили в Лісках, у урочищі. Його гострі статті в газеті, а також написані ним прокламації, привертали увагу робітників, він користувався серед них популярністю.

«Союз» проводив пропагандистську й агітаційну роботу серед місцевих робітників і водночас підтримував зв'язки з робітничими осередками Києва, Катеринослава (нині місто Дніпро), Одеси та інших міст України, звідки одержував нелегальну літературу. При «Союзі» було створено робітникам, що брали участь у страйках, діяла друкарня, в якій було надруковано 10 листівок і 3 номери газети «Наше дело». Все місто говорило про революціонерів, які наводнили своїми прокламаціями Миколаїв.

Вплив організації постійно розширювався. Їй пощастило встановити зв'язки із солдатами 58-го піхотного полку й організувати там гурток.

Розгром

За спогадами Троцького видав організацію тесля на прізвище Нестеренко, який зв'язався з поліцією. Члени організації ні в чому його не підозрювали — Нестеренко зі своїм сином навіть склали українську думу про Карла Маркса, яку співали разом члени союзу.

28 січня 1898 року в Миколаєві пройшли масові арешти. Затримали понад 200 осіб. Спочатку заарештовані містилися в старій Миколаївській в'язниці, яка за спогадами Льва Троцького зовсім не була пристосована до великої кількості в'язнів, особливо політичних.. Там їх утримували 3 тижні, потім ув'язнених перевели в Херсон, а останні місяці перед судом їх тримали в Одеській каторжній в'язниці. В останній Бронштейн і взяв собі псевдонім «Троцький» на прізвище місцевого тюремного наглядача. Слідство велося 2 роки. Було опитано 111 свідків. До судової відповідальності було притягнуто 28 осіб.

10 жовтня 1899 року був підписаний вирок, за яким частина обвинувачених висилалась з Миколаєва під гласний нагляд поліції. Серед них: Роман Коротков, Іван Мухін і Марія Соколовська. Інші члени організації були вислані до Вятської губернії на 2 роки. Найбільше покарання — 4 роки заслання до Східного Сибіру отримали Лев Бронштейн, Олександра Соколовська та два її брата, Ілля та Григорій Соколовські. В Московській пересильній в'язниці Олександра Соколовська та Лев Бронштейн обвінчалися і як законне подружжя на заслання в селище Усть-Кут вирушили разом.

У державному архіві Миколаївської області зберігається прохання Іркутському губернатору від батьків Лева Бронштейна. У ньому вони пишуть, що Олександра Соколовська, яка старша за їх сина майже на 10 років, збила його з прямого шляху і хоче поєднатися з ним шлюбом, щоб разом вирушити на поселення. Вони висловили побоювання, що цей шлюб загрожує їхньому синові повною моральною загибеллю і впевненість, що без впливу Соколовської він виправиться і після відбуття покарання повернеться в сім'ю і зробиться корисним громадянином. Але на той час Лев і Олександра вже стали подружжям.

Примітки

1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 грудня 2017. Процитовано 15 травня 2017.
2. . Мой дед Лев Троцкий и его семья. — Москва : Центрполиграф, 2013. — 445 с. — . (рос.)
3. насправді на 7 років — на той час їй виповнилося 25, а Троцькому 18 років

Джерела

• . Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — .. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 04.05.2017.
• Ю. С. Крючков. . Николаев Литературный. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 04.05.2017. (рос.)
• Гриневич Елена Владимировна. . «Мигдаль». Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 04.05.2017. (рос.)
• . «Николаевский Базар». Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 04.05.2017. (рос.)