У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Туран Аль Малік аль Муаззам Гіяс ад Дін Туран шах ібн Аюб помер 2 т

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Туран.

Аль-Малік аль-Муаззам Гіяс ад-Дін Туран-шах ібн Аюб (помер 2 травня 1250) — емір Хісн Кайфи (1239–1249), емір Дамаска (1249–1250), останній єгипетський султан з династії Аюбідів.

Туран-шах ібн Аюб
‎ توران شاه بن أيوب

Прапор

8-й Султан Єгипту

1249 — 1250

Попередник:

Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад

Спадкоємець:

Смерть:

Національність:

Країна:

Релігія:

Іслам, сунітського спрямування

Рід:

Аюбіди

Батько:

Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад

Діти:

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

За часів правління у Єгипті його батька, султана Ас-Саліха, Туран-шах перебував в Іраку, де керував Хісн Кайфою. 1249 року французькі війська під командуванням короля Людовика IX, який оголосив Сьомий хрестовий похід, вторглись до Єгипту й 6 червня захопили Дам'єтту. У листопаді того ж року хрестоносці почали наступ на Каїр. У той момент несподівано помер султан Ас-Саліх. Оскільки Туран-шах, будучи спадкоємцем престолу, був далеко від Єгипту, кохана наложниця султана Ас-Саліха Шаджар ад-Дурр і головний шейх приховали факт смерті султана, потай викликали Туран-шаха з іракськими військами та почали видавати укази від імені покійного. Одним з таких указів військам було наказано скласти присягу Туран-шаху як спадкоємцю престолу.

8–11 лютого 1250 року армія хрестоносців під проводом графа була вщент розбита Фахр ад-Дінином під Ель-Мансурою (причому, у битві загинули і граф Робер д'Артуа, й атабек Фахр ад-Дін). У той час до Ель-Мансури на чолі своїх військ підійшов Туран-шах. У березні 1250 року французи були остаточно розбиті, а король Людовик IX потрапив у полон до султана Туран-шаха.

Убивство Туран-шаха II

Убивство мамлюками султана Туран-шаха поряд із вежею, де перебував полонений король-хрестоносець Людовик IX Святий. Французька мініатюра XIV століття

Туран-шах прибув на чолі своєї гвардії «муаззія» й одразу почав розставляти на ключові військові й адміністративні посади своїх воєначальників, усуваючи від влади мамлюків-бахридів на чолі з Шаджар ад-Дурр, яким він був зобов'язаний своїм сходженням на престол. Таке протистояння дуже швидко призвело до відкритого конфлікту, що підігрівалось палким норовом і пристрастю до спиртного султана Туран-шаха. Деякі джерела повідомляють, що султан відкрито ображав мамлюкських емірів, а будучи п'яним навіть бив їх. Окрім того, Туран-шах звинуватив Шаджар ад-Дурр у прагненні захопити владу у державі. На початку 1250 року Туран-шах ужив невдалої спроби відбити у мамлюків Каїр. Під час однієї з подальших п'яних гулянок султан знову почав бійку з емірами мамлюків, у результаті якої еміри підбурили заколот, а Туран-шаху довелось тікати. Султан сховався у дерев'яній вежі, але після того як мамлюки підпалили її, Туран-шах кинувся у Ніл, однак один з емірів, майбутній султан Бейбарс, наздогнав його та вбив.

Правління Туран-шаха II тривало лише 40 днів.

Джерела

Айдин Аріф огли Алі-заде. Хроніка мусульманських держав I-VII століть хіджри. — 2-е, випр. і доп. — М. : Умма, 2007. — С. 322. — .
Династія Аюбідів /www.kurdist.ru
Рижов К. В. Всі монархи світу. Мусульманський Схід VII–XV ст.— М.: Вече, 2004^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Семенова Л. А. Салах ад-Дин и мамлюки в Египте. 1966
Фильшнинский И. М. История арабов и Халифата (750—1517). — 3-є, випр. і доп. — М. : АСТ:Восток-Запад, 2008. — С. 258—260. — .