Премія Ренодо також премія Теофраста Ренодо фр Prix Théophraste Renaudot французька літературна премія заснована 1926 ро

Премія Ренодо́ (також «премія Теофраста Ренодо»; фр. Prix Théophraste-Renaudot) — французька літературна премія, заснована 1926 року. Премія названа на часть французького лікаря та видавця, засновника першої французької газети Теофраста Ренодо. Вважається другою за значенням літературною премією Франції після Гонкурівської.

Премія Ренодо
Дата створення / заснування	1926
Названо на честь	Теофраст Ренодо
Країна	Франція
Категорія лауреатів нагороди
Офіційний сайт(фр.)

Історія

1926 року десять журналістів та літературних критиків заснували французьку літературну премію Ренодо (або премія Теофраста Ренодо. Вважається, що нагорода створена під час очікування результатів обговорення Гонкурівської премії. Від часу заснування премія Ренодо присуджується у той самий день, що й Гонкурівська — перший вівторок листопада.

Незважаючи на малу грошову частку, премія є другою за престижністю літературною нагородою у Франції. Суть премії у тому, що через рік після її присудження на честь лауреата влаштовують веселий обід.

До складу першого журі увійшли автори біографії Теофраста Ренодо, опублікованої у 1929 року в серії «Життя відомих людей»: Ремон де Ні, Марсель Еспіо, Жорж Ле Февр, Ноель Саборд, Жорж Мартен, Одетта Паннетьє, Анрі Гілак, Гастон Пікард, П'єр Демартр та Жорж Шарансоль.

З 2003 року на премію Ренодо номінують також за есе, а з 2009 року — за видання кишенькового формату.

Лауреати

1926 — Арман Люнель, Nicolo-Peccavi ou l'affaire Dreyfus à Carpentras
1927 — Бернар Нарбонн, Maïtena
1928 — Андре Обей, Гравець в трикутник
1929 — Марсель Еме, La Table aux crevés
1930 — Жермен Бомон, Пастка
1931 — Філіпп Еріа, «Невинний»
1932 — Луї-Фердінанд Селін, «Подорож на край ночі»
1933 — Шарль Бребан, «Король спить»
1934 — Луї Франсіс, «Білий»
1935 — Франсуа де Ру, «Безславні дні»
1936 — Луї Арагон, «Багаті квартали»
1937 — Жан Рожісар, «Мерваль»
1938 — П'єр-Жан Лоне, Léonie la bienheureuse
1939 — Жан Малаке, Les Javanais
1940 — Жуль Руа, La Vallée heureuse
1941 — Поль Муссе, Quand le temps travaillait pour nous
1942 — Робер Гаяр, Les Liens de chaîne
1943 — Андре Субіран, J étais médecin avec les chars
1944 — Роже Пейрефітт, Les Amitiés particulières
1945 — Анрі Боско, Le Mas Théotime
1946 — Давід Руссе, l'univers concentrationnaire
1947 — Жан Кероль, Je vivrai l'amour des autres
1948 — П'єр Фіссон, Voyage aux horizons
1949 — , Le Jeu de patience
1950 — П'єр Молен, Les Orgues de l ' enfer
1951 — Робер Маргері, Dieu Le nu
1952 — Жак Пері, l'amour de rien
1953 — Селіа Бертен, La Dernière Innocence
1954 — Жан Реверзі, Le Passage
1955 — Жорж Гові, Le Moissonneur d'épines
1956 — Андре Перрен, Le Père
1957 — Мішель Бютор, «Зміна»
1958 — Едуар Гліссан, La Lézarde
1959 — Альбер Паль, l'expérience
1960 — Альфред Керн, Le Bonheur fragile
1961 — Роже Бордьє, Les Blés
1962 — Сімона Жакмар, Le Veilleur de nuit
1963 — Жан-Марі Гюстав Ле Клезіо, «Протокол»
1964 — , «Шлюз»
1965 — Жорж Перек, «Речі»
1966 — Жозе Кабаніс, La Bataille de Toulouse
1967 — Сальва Ечар, Le Monde tel qu'il est
1968 — Ямбо Уологем, «Борг насильства»
1969 — Макс-Олів'є Лакан, Les Feux de la colère
1970 — Жан Фрестіє, Isabelle ou l arrière-saison
1971 — П'єр-Жан Ремі, Le Sac du palais d été
1972 — Крістофер Франк, La Nuit américaine
1973 — Сузанн Пру, La Terrasse des Bernardini
1974 — Жорж Боржо, Le Voyage à l'étranger
1975 — Жан Жубер, l'homme de sable
1976 — Мішель Анрі, l'amour les yeux fermés
1977 — Альфонс Будар, Les Combattants du petit bonheur
1978 — Конрад Детре, L Herbe à brûler
1979 — , «Чужі справи»
1980 — Даніель Салльнав, Les Portes de Gubbio
1981 — Мішель Дель Кастілльо, La Nuit du décret
1982 — Жорж-Олів'є Шаторено, La Faculté des songes
1983 — Жан-Марі Руар, Avant-Guerre
1984 — Анні Ерно, «Майдан» (фр. La place)
1985 — Рафаель Бійєду, Mes nuits sont plus belles que vos jours
1986 — Крістіан Гідічеллі, Station balnéaire
1987 — Рене-Жан Кло, l'enfant halluciné
1988 — , Hadriana dans tous mes rêves
1989 — Філіпп Думанк, Les Comptoirs du Sud
1990 — Жан Коломб'є, Les Frères Romance
1991 — Ден Франк, La Séparation
1992 — Франсуа Веєрган, La Démence du boxeur
1993 — Нікола Бреаль, Les Corps célestes
1994 — Гійом Ле Туз, Comme ton père
1995 — Патрік Бессон, «Занепад родини Брабанів»
1996 — Борис Шрайбер, Un silence ' environ une demi-heure
1997 — , Les Voleurs de beaute
1998 — Домінік Бона, Le Manuscrit de Port-Ébène
1999 — Даніель Пікулі, l'enfant léopard
2000 — , Allah n'est pas obligé
2001 — Мартина Ле Коз, Céleste
2002 — Жерар де Кортанз, Assam
2003 — Філіпп Клодель, Les Âmes grises
2004 — Ірен Немировська, «Французька сюїта»
2005 — Ніна Бурауї, Mes mauvaises pensées
2006 — , Mémoires de porc-épic
2007 — Даніель Пеннак, Chagrin ' ecole
2008 — , Le Roi de Kahel
2009 — Фредерік Бегбедер, Un roman français
2010 — Віржині Депант, Apocalypse bébé
2011 — Емманюель Каррер, «Лимонов»
2012 — , Нільська богоматір / Notre-Dame du Nil
2013 — , «Народження»/«Naissance»
2014 — Давід Фонкінос, «Шарлотта»
2015 — Дельфін де Віган, «За правдивою історією» / D'après une histoire vraie
2016 — Ясміна Реза, «Вавилон» / «Babylone»
2017 — Олів'є Гєс, Зникнення Жозефа Манжеля / La Disparition de Josef Mengele
2018 — Валері Манто, «Борозна» / «Le Sillon»
2019 — , ^[fr]» / La Panthère des neiges
2020 — , «Історія сина» / Histoire du fils
2021 — Амелі Нотомб, ^[fr]» / Premier Sang

Посилання

Премія Теофраста Ренодо (Theophraste-Renaudot Prize). Elite-Home. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 16 квітня 2012.
Премія Ренодо. Центр підтримки національної літератури. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 16 квітня 2012.