Остинато (італ. ostinato, від лат. obstinatus — завзятий, впертий) — прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі будь-якої мелодичної або ритмічної фігури, гармонійного обороту, окремого звуку. Також п'єса, написана з використанням такого прийому. Поєднуючись з вільним розвитком в інших голосах, виконує важливу формотворчу роль.
Остинато у музиці середньовіччя та ренесансу
Остинатна техніка була відома з XIII століття (хоча сам термін виник лише в XVIII столітті) і була поширена в вокальних поліфонічних творах композиторів нідерландської школи XV—XVI століть. Різновидом мелодичного остинато вважають техніку cantus firmus у творчості цих та інших композиторів-поліфоністів XV―XVI століть, серед яких Жоскен Депре, Філіп де Витри, Гійом де Машо, (Джон Данстейбл).
Із розвитком інструментальної музики в XVI ст., в Італії та Іспанії з’явилися гармонійні моделі – пассамеццо, романеска, фолія, руджеро, які поширилися у різних танцювальних, пісенних, імпровізаційно-варіаційних жанрах.
Остинатні варіації
Варіації basso ostinato
Пізніше, на зміну гармонійних моделей остинато приходить бас і виникають інші музичні форми – варіаціїна остинатний бас (basso ostinato). Виникнувши в XVI ст. вони досягли свого розквіту в епоху бароко XVII—XVIII ст..
У варіаціях на витриманий бас відбилися суттєві риси художнього стилю цієї епохи, величність змісту, яка часто втілюється грандіозністю форм. Один з головних проявів поліфонічності в варіаціях basso ostinato – це конструктивна автономія верхніх голосів відносно до басу. Остинатному басу може протистояти не тільки поліфонічна, але і гомофонна тканина, як фігураційна так і акордова. У хроматичній темі «Crusifixus» з Меси h-moll Йоганна Себастьяна Баха немає жодного звуку, що зберігає незмінне значення, кожен звук теми може бути витлумачений по-різному.
При варіюванні, бас, повторюючись в точності, відчуває вплив з боку верхніх голосів. У Пасакалії соль-мінор Ґеорґа Фрідріха Генделя бас втягується в загальний рух тканини, підкоряється ритму верхніх голосів.
Остинатні варіації у музиці класицизму і романтизму
У XVIII столітті під впливом глибоких суспільних зрушень створювався новий світ образів. Тому неминучі були зміни і в формі, і в області музичної мови. Поліфонія більшою чи меншою мірою увійшла «всередину» нового гомофонного стилю. Мелодія не повинна була відчувати утисків з боку головного баса. У творчості віденських класиків остинатний бас зустрічається або в невеликих епізодах, або в унікальних зразках. Наприклад: кода увертюри «Егмонт», коди I частини 7-ї симфонії і 9-ї симфонії Людвіга ван Бетховена.
Остинатний бас, після довгої «паузи» в XVIII столітті, найбільш масштабно представлений у творчості композиторів XIX століття: «Варіаціях на тему Баха» Ференца Ліста і в фіналі 4-ї симфонії Йоганнеса Брамса.
Варіації soprano ostinato
До цього ж часу відноситься формування варіацій на витриману мелодію – сопрано. Формуванню soprano ostinato сприяли такі попередники як cantus firmus, куплетна народна пісня, а з іншого боку – строгі і вільні варіації професійної музики. Незмінність гармонійної основи і опорних точок мелодії в строгих варіаціях теж представляє свого роду остинатність, але не відкриту, а приховану.
Сопрано-остинатні епізоди – але не це цілі твори – можна знайти і у Людвіга ван Бетховена (побічна партія 6-ї симфонії, серія варіацій теми радості з фіналу 9-ї симфонії та ін.). Справжній ж початок і розквіт остинатни мелодійних варіацій поклав Михайло Глінка, що дозволило назвати цей тип його ім'ям («глинківські варіації»). Крім «Камаринской» можна відмітити «Турецький танець», «Перський хор» з опери «Руслан і Людмила».
Сопрано остинато на відміну від basso ostinato передбачає проведення незмінної теми в верхніх голосах при варіюванні супроводу. Фактурне варіювання відбувається шляхом введення: 1) поліфонічних прийомів (протискладення, підголоски, імітації); 2) різних видів гармонійних фігурацій; 3) тембрового варіювання; 4) гармонійного варіювання.
Глінківські традиції були розвинені в багатьох оперних і інструментальних творах російських композиторів, в збірниках народних пісень (обробки Милія Балакірєва, Миколи Римського-Корсакова, Анатолія Лядова); з числа західноєвропейських композиторів – в творчості Едварда Гріга.
У XX столітті до типу остинатних варіацій зверталися Моріс Равель, Арнольд Шенберґ, Альбан Берг, Пауль Гіндеміт, Артур Онеґґер, Дмитро Шостакович. Видатними прикладами суворої остинатності великого плану є «Болеро» Моріса Равеля і «Епізод нашестя» з ( 7-ї симфонії) Дмитра Шостаковича.
Остинато у сучасній музиці
У сучасній музиці остинато набуває особливого значення.
У джазі широко використовується вид мелодійного остинато, який отримав назву риф.
У рок- і метал-музиці рифи є одним із важливіших складових форми. Гітарні рифи, також виконуванні електроорганом і синтезатором, привабливі і добре організовані, стали характерною рисою хадр-року, хеві-металу і широко представлені у творчості груп Deep Purple, Led Zeppelin , Judas Priest, Metallica. Один з найвідоміших рифів рок-музики – Deep Purple – «Smoke on the Water».
Окрім цього, у багатьох напрямках сучасної музики використовується ритмічне остинато – повторюваний ритм в ударних інструментів. Різновидом ритмічного остинато є також повторювані ритмічні рисунки при різній гармонії і мелодії у інструментів ритм групи (бас-гітара, ритм-гітара, ударні інструменти). Вони виконують важливу роль у багатьох популярних піснях сьогодні.
Постійно повторювана гармонія – гармонійне остинато – отримала застосування у джазі, попмузиці, електронній музиці. У творах цих напрямів, як і у варіаціях basso osinato, може будуватися ціла композиція. Пісня «Get Lucky» дуету Daft Punk, побудована на гармонійному остинато, яке постійно оновлюється завдяки мелодійному розвитку, ритму і тембрам.
Джерела
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — . (html-пошук по словнику, djvu)
- Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- Генова Т. Из истории basso ostinato XVII-XVIII веков (Монтеверди, Перселл, Бах и другие) // Вопросы музыкальной формы. Вып. 3 - М.: «Музыка», 1977. с. 123-156
- Мазель Л. А. Строение музыкальных произведений: Учеб. Пособие. – 3-е изд. – М.: Музыка, 1986. – 528 с.
- Мазель Л.А., Цуккерман В.А. Анализ музыкальных произведений: - М.: «Музыка», 1967. – 752 с. Музыкальная форма. – М.: Музыка, 1974. – 359 с.
- Способин И.В. Музыкальная форма. - М., 1962. – 400 с.
Посилання
- Остинато // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 543.
![]() | Це незавершена стаття про музику. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет