Варіаці́йна форма — музична форма, що являє собою проведення завершеної за формою теми та ряд її проведень у повному обсязі, але у видозміненому вигляді. Кожне таке проведення називається варіа́цією. Твір, написаний у варіаційній формі часто називається варіа́ціями або те́мою з варіа́ціями.
Історія
Витоки варіаційнї форми сягають глибин фольклору. В народній пісні через варіювання наспіву — у співі чи грі — розкривалася творча фантазія анонімних авторів та виконавців. У пісенному фольклорі багатьох народів виникла куплетно-варіаційна форма, її аналогом в інструментальному фольклорі стала вільно імпровізована обробка популярного наспіву з мелодичними орнаментованими «візерунками» на канві повторюваної поспіль у ряді куплетів «теми» (зокрема в Україні у виконавській традиції троїстих музик, у бойків, і гуц. коломийках «до танцю» тощо).
У професійній музиці форма варіацій досягла найбільшого розквіту у XVII–XVIII столітті. Тема варіацій являла собою цілком закінчену побудову, звичайно в формі періоду. Кожна з варіацій зберігала цю побудову в точності і разом із ним тональність та гармонічну основу теми, але по-новому розроблювала її фактуру, підсилюючи віртуозний елемент. Часто саме в цьому композитори та слухачі бачили основне призначення варіацій, внаслідок чого варіації нерідко створювалися не на власну, а на запозичену чи задану тему. Такі варіації іноді виникали в процесі імпровізації та в концертах композиторів-віртуозів.
Пізніше встановився інший тип варіацій, в якому прагнення наповнити п'єсу єдиним, безперервним змістовним розвитком приводить до все значнішої зміни теми в кожній із варіацій, її характеру й об'єму, до смислового об'єднання ряду варіацій і зникнення чіткої границі між ними. Такі варіації спираються на теми більшого об'єму і складнішої будови.
У XX століття варіаційна форма представлена всім широким стилістичним спектром, характеризується паралельним співіснуванням та взаємоперехрещенням різних типів варіаційних структур, переосмисленням їхніх закономірностей у стилістичних моделях неокласицизму й необароко, неоромантизму та неофольклоризму тощо.
Застосування
Варіаційна форма нерідко виступає як самостійна композиційна форма, так і як складова в циклічній формі. Відомими приклади застосування варіаційної форми у барокових сюїтах є Пасакалія соль мінор Ґ. Ф. Генделя і скрипкова Чакона ре мінор Й. С. Баха. В класичну епоху варіаціями нерідко стає одна з частин сонатно-симфонічного циклу.
У післякласичну епоху показовою є тенденція впровадження варіацій у середину самостійної композійної структури, вбудовування варіаційного циклу в одну з її частин або нашарування варіацій на тлі 3-частинної чи сонатної композицій, іноді й синхронна їх взаємодія (як у фортепіанних прелюдіях, баладах, сонатах Б. Лятошинського).
В українській музиці варіаційна форма знайшла своє використання у вокальних та вокально-інструментальних композиціях на народному матеріалі, зокрема це «Галицькі пісні» Л. Ревуцького, «Зоре моя вечірняя» П. Майбороди, «Глибокий колодязю» Є. Станковича, куплетно-варіаційні обробки народних пісень Леонтовича.
Принципи побудови
Кожний історичний період розвитку варіацій пропонував свою версію форми, своє розуміння логіки й цілості варіаційної композиції. Найтрадиційнішою є форма, коли тема варіацій подається на початку твору. Інколи варіації не тільки починаються, але й закінчуються темою. Оригінальною версією є відсутність теми в «експозиційній» ділянці форми й поява її натомість лише наприкінці варіаційного циклу. У XX ст. тема як індивідуалізована та структурно оформлена тематична ідея втрачає свою актуальність, її місце займає «центральний елемент системи»: додекафонна серія як «будівельний матеріал», з якого викристалізовуються варіації, або одне співзвуччя, як своєрідний cantus firmus музичної композиції. Зрештою виникають варіаційні композиції, цілковито емансиповані від теми, як власне «варіації без теми».
Класифікація варіацій
Варіації розрізняють:
- за ступенем відходу від теми:
- строгі (зберігаються тональність, гармонічний план і форма)
- вільні (широкий діапазон змін, у тому числі гармонії, форми, жанрового вигляду тощо; зв'язок із темою часом умовний: кожна варіація може досягати самостійності як п'єса з індивідуальним змістом);
- за методами варіювання:
- орнаментальні (або фігураційні)
- жанрово-характерні
- за кількістю тем:
- однотемні
- подвійні (потрійні),
- особливими видами варіацій є
- поліфонійні варіації
- остинатні варіації (тема повторюється без змін в одному голосі).
Існує також класифікація В. Задерацького
- 1) з tenore ostinato на основі техніки з cantus firmus;
- 2) з basso ostinato;
- 3) з soprano ostinato;
- 4) поліостінатні форми;
- 5) тема з варіаціями (клас, тип);
- 6) тема з варіаціями (романтичний, характерний тип);
- 7) симфонізовані варіації на класичній основі;
- 8) злито-варіаційні форми на основі теми в музиці 20 ст.;
- 9) Варіаційна форма на ґрунті серійної техніки;
- 10) У XX ст. з новим трактуванням фактора теми.
Література
- Протопопов В. Вариационные процессы в музыкальной форме. — М., 1967;
- Його ж. Очерки по истории инструментальных форм XVI — начала XIX вв. — М., 1979;
- Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. — Ленинград, 1971;
- Головинский Г. Куплетная, вариационная форма и форма рондо. — М., 1971;
- Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. Вариационная форма. — М., 1974;
- Пэрриш К., Оул Дж. Образцы музыкальных форм от григорианского хорала до Баха. — Ленинград, 1975;
- Задерацкий В. Музыкальная форма. — М., 1995. — Вып. 1; Якубяк Я. Аналіз музичних творів (Музичні форми). — Тернопіль, 1999; Холопова В. Формы музыкальных произведений. — С.Пб., 2001;
- Медушевский В. Динамические возможности вариационного принципа в современной музыке // Вопросы муз. формы. — М., 1966. — Вып. 1;
- Каи, Б. Об ограниченности вариационного цикла // СМ. — 1974. — № 2;
- Іванченко В. Про фактурно-тематичне варіювання в епічних симфоніях С. Прокоф'єва і В. Губаренка // Укр. муз-во. — К., 1976. — Вип. 11;
- Генова Т. Из истории basso ostinato XVII–XVIII веков (Монте- верди, Перселл, Бах и др.) // Вопросы музыкальной формы. — М., 1977. — Вып. 3;
- Левандо М. Об остинатности в музыке XX века // Анализ, концепции, критика. — Ленинград, 1977;
- Ігнатченко Г. Про взаємозв'язок фактурного розвитку і форми // Укр. муз-во. — К., 1989. — Вип. 15;
- Albrecht A. Die Klaviervariation im 20 Jahrhundert. — Кбіп, 1961; Altmann G. Musikalische Formeniehre; 2 Aufl. — Miinchen, 1989;
- Muller-Blattau J. M. Beethoven und die Variation // Neues Beethoven-Jahrbuch, V. — Bonn, 1933;
- Nelson R. U. Stravinsky's concept of variation ;/ "МСГ.Там само. -V. XLVIII. — 1962. — N 3;
- Його ж. Schonberg's variation !' Там само. — V. L. — 1964. — N 2.
Джерела
- Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
- Л. Анікієнко Варіації, варіаційна форма // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 305-308
Посилання
- Подвійні варіації // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 278-279
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет