Едіакарій

Едіакарій
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду	бл. 8 % (40 % від сучасного рівня)
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду	бл. 4500 ppm (у 16 разів більше доіндустріального періоду)

Геохронологічна шкала				млн років тому
Еон		Ера	Період	0
Ф а н е р о з о й		Кайнозой	Четвертинний	2,58
			Неоген	23
			Палеоген	66
		Мезозой	Крейда	145
			Юра	201
			Тріас	252
		Палеозой	Перм	299
			Карбон	359
			Девон	419
			Силур	444
			Ордовик	485
			Кембрій	541
Д о к е м б р і й	П р о т е р о з о й	Нео протерозой	Едіакарій	635
			Кріогеній	720
			Тоній	1000
		Мезо протерозой	Стеній	1200
			Ектазій	1400
			Калімій	1600
		Палео протерозой	Статерій	1800
			Орозирій	2050
			Рясій	2300
			Сидерій	2500
	А р х е й	Неоархей		2800
		Мезоархей		3200
		Палеоархей		3600
		Еоархей		4000
	Гадей			~4600
Джерело

Едіакарій (венд, вендська система, вендський комплекс) — підрозділ верхнього протерозою, представлений комплексом пізньопротерозойських гірських порід, які лежать безпосередньо під породами кембрійської системи. Віковий інтервал — від 635 до приблизно 542,0±1,0 млн років тому, загалом тривавши 94—96 млн років. Період названий на честь в Південній Австралії, назва пагорбів походить від слова «Ediacara» або «Idiyakra» з мови одного з аборигенних племен в районі хребта Фліндерс. Перш за все пагорби едіакара відомі залишками строматолітів та дикінсонії.

Багато вчених^[] вважають що перший вибух біорізноманіття був саме в едіакарському періоду, тому є припущення початок цього періоду називати , або ж Псевдо-Вибух. Псевдо, тому що біорізноманіття — яке по більшості складалось з млинцеподібних без кісткових організмів — не було настільки неподібне, як у Кембрії. У Кембрії з'являються черви, молюски, базальні головоногі та і базальні ракоподібні.

Палеозоологічно та палеогеографічно едіакарій чітко відособлений від рифею і кембрію, але більш тяжіє до раннього фанерозою, ніж до протерозою. Породи едіакарію простежені на всіх континентах. На території України гірські породи едіакарію поширені в межах Волино-Подільської плити, де представлені льодовиковими відкладами (тилітами) потужністю до 50 м, на яких залягає потужна, до 550 м, товщина вулканогенних порід, перекритих осадовими, переважно морськими, відкладами. У відкладах едіакарського періоду виявлено рештки давніх організмів і водоростей.Офіційну назву було затверджено Міжнародною спілкою геологічної науки в березні 2004 й оголошено в травні того ж року.

Відомий перш за все по реформації Форчун-Гед — мис, розташований приблизно за 1,6 км (0,99 милі) від міста Форчун на півострові Бурін, на південному сході Ньюфаундленду, представляє межу між докембрійськими періодами та кембрійським періодом, 538,8 мільйона років тому

• Палеогеографічна реконструкція

Едіакарська фауна

Докладніше: Едіакарська фауна та

Землю населяли м'якотілі істоти — перші з відомих і широко поширених багатоклітинних тварин. У відкладеннях цього періоду залишки живих організмів є рідкістю, тому що тоді ще не було організмів, що мали скелет, що дає редуцентам та природі швидко знищувати залишки організмів. Тим не менш у деяких місцезнаходженнях у формаціях збереглося немало відбитків м'якотілих істот.

Представники Проартикулятів	Велика кількість організмів були схожі на інші види організмів, наприклад рослини, нажаль всі подібні організми вимерли, наприклад Чарнія	Клада Кнідарії появились одні з перших в Едіакарському періоді	Отойя - один з представників примітивних червяків	Вигляд на можливу фауну з поверхні води

Примітки

1. Image:Sauerstoffgehalt-1000mj.svg
2. Image:Phanerozoic Carbon Dioxide.png
3. International Commission on Stratigraphy: International Stratigraphic Chart (версія за вересень 2010) [ 15 грудня 2011 у Wayback Machine.]

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
• Малаховская Я. Е., Иванцов А. Ю. . Архангельск, изд-во ПИН РАН : 2003. 48 с. (рос.)
• Оновлені стратиграфічні схеми нижнього і верхнього венду України / В. Я. Веліканов, В. Г. Мельничук // Геологічний журнал. – 2014. – № 4. – С. 43–56.