Стіна Плачу івр הכותל המערבי га Котель га Маараві Західний мур Західна Стіна Котель рештки муру Другого Храму в Єрусалим

Стіна Плачу (івр. הכותל המערבי‎, га-Котель га-Маараві — Західний мур) Західна Стіна, Котель — рештки муру Другого Храму в Єрусалимі. Більша частина стіни прихована у Тунелі Стіни плачу.

Панорама Стіни плачу з Куполом Скелі (з лівої сторони), (з правої сторони) на передньому плані мечеті Аль-Акса (з правої сторони) на задньому плані

Храм був найсвятішою будівлею для юдаїзму. Перший (Соломонів) Храм було збудовано у 10 ст. до н. е. Його зруйнували вавилоняни у 586 р. до н. е.

Другий Храм зруйнували римляни у 70 н. е. році внаслідок Великого юдейського повстання. Другий Храм існував протягом 420 років.

Стіна Плачу є залишком західної частини зовнішнього муру Храму, який перебудував Ірод Великий.

Історія

Згідно з традицією, той факт, що Західна стіна не була зруйнована, пояснюється такою історією. Імператор Тітус зібрав чотирьох головних генералів і доручив кожному з них зруйнувати одну з чотирьох сторін зовнішнього муру Храму. Три генерали виконали наказ, а четвертий на ім'я Пангар не зміг зруйнувати західну частину муру.

Імператор викликав Пангара до себе і запитав, чому той не виконав наказ. Останній запевнив, що діяв на славу Риму, пояснивши: якщо б від колишнього величного Святилища не залишилося б жодної згадки, люди б незабаром забули, яким великим був імператор Тітус, що захопив і зруйнував найвеличніший у світі Храм. Залишивши на згадку Західну стіну, Пангар залишив пам'ять про Тітуса.

Імператор погодився, що це була гарна думка, але непокора Пангара не може бути пробачена. Тітус запропонував Пангару зістрибнути з цієї стіни і, у випадку, якщо той уціліє, пообіцяв дарувати йому життя. Генерал виконав волю імператора і загинув.

Походження назви

В івриті стіна називається Котель (мур) або, рідше, Котель Маараві — Західний Мур. Таку ж назву вона має у більшості мов. Найменування «стіна плачу» — є перекладом однієї з поетичних назв стіни арабською حائط المبكى — «стіна сліз», яке потрапило до російської, а звідти, і до української мови.