Філіппо Тальоні

Тальоні Філіппо (італ. Filippo Taglioni, 5 листопада 1777, Мілан — 11 лютого 1871, Комо) — італійський артист балету, педагог, балетмейстер; один з найбільших хореографів епохи романтизму, творець романтичного балету. Представник знаменитої італійської балетної династії, батько балерини Марії Тальоні.

Філіппо Тальоні
італ. Filippo Taglioni
Народився	5 листопада 1777(1777-11-05) Мілан
Помер	11 лютого 1871(1871-02-11) (93 роки) Комо
Громадянство	Італія
Діяльність	артист балету, балетмейстер Італії та Франції XIX сторіччя
Вчителі	^d
Відомі учні	^d
Знання мов	італійська^[1]
Заклад	^d і Державна паризька опера
Батько	^d
У шлюбі з	^d
Діти	Марія Тальоні і Поль Тальоні
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Артист балету

Філіппо Тальоні народився в Мілані в 1777 році. Він був старшим сином п'ємонтського танцівника та імпресаріо Карло Тальоні та танцівниці Марії Петракки. Свою танцювальну кар'єру він почав в Неаполі, в 1795-1798 роки став першим танцівником в театрах Ліворно, Флоренції, Венеції, Турина і Мілана. У 1799 році він удосконалював свою майстерність у Парижі у Ж. Ф. Кулона, тоді ж дебютував в Академії музики й танцю (Паризька опера) в балеті «Караван». 1802 році був запрошений танцювати у Стокгольм. У 1802-1805 роках Тальоні був першим танцівником королівської опери в Стокгольмі, в 1805-1828 роках працював у театрах Відня, Мюнхена, Штутгарта.

9 жовтня 1803 року Філіппо одружився з танцівницею і художницею Софією Едвігою Карстен, дочкою придворного співака Крістофа Крістіана Карстена і співачки Софії Стебновської. 23 квітня 1804 року у них народилася дочка Марія.

Балетмейстер

З 1805 по 1809 рік працював в Придворному театрі Відня. Поставлений у Відні балет «Атланта і Гиппомен» (1805) став балетмейстерским дебютом танцівника. Поставив також балет «Дансомания» за П'єром Гарделєм, показаний на честь Наполеона. Крім версій балетів Гарделя і Мілона («Ігри Паріса», «Весілля Гамаша», «Східний дивертисмент») ставив і власні вистави («Аталанта і Гиппомен», «Церлино і Горано», «Жвава картина»). З 1809 року працював в Касселі при королівському дворі Вестфалії, (спочатку першим танцівником придворного театру, потім режисером і з 1811 року — балетмейстером), де окрім сценічних версій балетів працював над постановкою балів і маскарадів.

Сильфіда - Марія Тальоні, 1832

З 1828 року сім'я живе в Парижі.
Значну частину свого життя Філіппо Тальоні присвятив хореографічної освіти та сценічній кар'єрі своєї дочки Марії Тальоні (1804-1884), багато постановок були здійснені в розрахунку на її виняткове обдарування. У 1830-1836 роках Тальоні був балетмейстером Паризької опери, на сцені якої поставив дивертисменти в операх та балети. Згодом Тальоні працював у театрах Швейцарії, Німеччини, Австрії, Італії. В «Ла Скала» поставив спектаклі: «Сатанилла, або Любов і пекло» Ф. Бенуа і Н. Ребера (1842), «Пері» Дж. Паницці (1843).

«Сильфіда»

Філіппо Тальоні став одним з новаторів хореографічного мистецтва. Він зробив великий внесок в розвиток Балетного романтизму. Його художні принципи романтизму з найбільшою повнотою були втілені в балеті «Сильфіда», що сприяло утвердженню на сцені більш різноманітної тематики, вдосконалення та поглиблення виразних засобів (він вводив жанрово-побутові епізоди, стилізовані народні танці і пантомімічні сцени) і техніки класичного танцю (Тальоні першим застосував танець на пуантах, для створення романтичних образів провів реформу костюму). Створення нового виконавського стилю було невіддільне від реформи балетного спектаклю в цілому, що торкнулася також декораційного оформлення сцени (балетмейстер використовував у виставах польоти, сценічні трюки, перетворення).
Тальоні був видатним педагогом класичного танцю. Діти Філіппо Тальоні продовжили справу батька. Видатною балериною стала Марія Тальоні. Син Поль (Паоло) Тальоні (1808-1884) як танцівник виступав у багатьох містах Європи, часто з сестрою Марією; ставив балети в Лондоні, Мілані, в 1856-1883 роках був балетмейстером Берлінської опери. Філіппо Тальоні підняв на новий рівень емоційну виразність кордебалетного танцю, надав новий сенс синхронності рухів, широко використовував принцип фуги – коли групи танцівниць одна за одною повторювали і варіювали цикл заданих рухів. Згодом ідеї Тальоні отримали розвиток і у Петіпа, і у Фокіна, і в їхніх послідовників. Народився балетний симфонізм .
У 1840 р. він був запрошений балетмейстером до Варшави. Після він залишив педагогічну і сценічну діяльність. Помер і оселився на озері Комо, в Італії. Помер Філіппо Тальоні 11 лютого 1871 року

Постанови

Дивертисменти в операх:

• «Бог і баядерка» (1830) Д. Ф. Обер,
• «Густав III, або Бал-маскарад» (1833) Д. Ф. Обер,
• «Роберт-диявол» (1831) Дж. Мейєрбер,
• «Гугеноти» (1836) Дж. Мейєрбер,
• «Жидівка» Ф. Галеві (1835),

Балети:

• «Сильфіда» Жан-Мадлен Шнейцхоффер (Джеймс — Жозеф Мазільє)(1832)
• «Наталі, або Швейцарська молочниця» А. Гировец і М. Е. Караф ді Колобрано(1832),
• «Повстання в сералі» Т. Лабар (1833)
• «Бразилія, або Плем'я жінок» В. Р. Галленберг (1835)
• «Діва Дунаю» (1836).
• Разом з донькою він гастролював у Петербурзі, де поставив спектаклі:
• «Гітана, іспанська циганка» В. Ф. Шмідт і Обер, (1838)
• «Міранда, або корабельну Аварію» на музику Обера і Дж. Россіні (1838)
• «Тінь» Ст. Л. Маурер (1839)
• «Морський розбійник» А. Адан (1840)
• «Аглая, або Вихованка Амура» Келлер, (1841)
• «Герта» і «Дая» Келлер, (1842).
• «Сатанилла, або Любов і пекло» Ф. Бенуа і Н. Ребер (1842)
• «Пері» Дж. Паницці (1843).

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. . Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 9 квітня 2016.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
3. . Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 10 квітня 2016.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Джерела

• Балет. Энциклопедия / [сост. Григорович Ю.Н.]. – М., 1981.
• Блок Л.Д. Классический танец: история и современность / Блок Л.Д. ‒ М.: Искуство, 2009.
• Пасютинская В.М. Волшебный мир танца / Пасютинская В.М. – М: Просвещение, 1985.
• Трускиновская Д. Сто великих мастеров балета / Трускиновская Д. ‒ М.: Вече, 2010.