Синтез систем автоматичного керування

Си́нтез систе́м автомати́чного керува́ння — визначення і реалізація бажаних динамічних характеристик систем автоматичного керування (САК) згідно з вибраним критерієм оптимальності. При визначенні бажаних характеристик САК (передавальною і імпульсною перехідною функцій або частотних характеристик) разом з обліком критерію оптимізації (швидкодія, тощо) або заданих (стала помилка, перерегулювання, час перехідного процесу) і апріорних відомостей про завдавальну і збурювальну діях, повинні братися до уваги обмеження, що накладаються властивостями об'єкта або незмінної частини системи (обмежена потужність, допустимі тощо), умовами фізичної здійсненності й грубості.

Етапи

На першому етапі синтезу систем автоматичного керування визначаються оптимальні характеристики системи з урахуванням обмежень. Ці характеристики зазвичай не можуть бути точно реалізовані, тому їх слід розглядати як ту межу, до якої слід прагнути.

Другий етап синтезу полягає в раціональній апроксимації оптимальних характеристик бажаними, такими, що забезпечують простоту і надійність реалізації і в той же час достатню близькість до умов оптимальності. Іноді завдання синтезу звужується і при заданій системі, що складається з функціонально необхідних елементів, що реалізовують той або інший спосіб управління, зводиться до визначення корегувальних пристроїв. Приватним завданням синтезу є визначення параметрів системи при заданій її структурній схемі.

Завершальним етапом синтезу є аналіз отриманої САК для перевірки розрахунковим або експериментальним шляхом (наприклад, за допомогою електронної моделі), чи задовольняє система пред'явленим вимогам.

Особливості синтезу окремих систем

Методи синтезу безперервних, дискретних і інших типів САК мають свої особливості

Література

• Енциклопедія кібернетики : у 2 т. / за ред. В. М. Глушкова. — Київ : Гол. ред. Української радянської енциклопедії, 1973.
• Теория автоматического регулирования, кн. 2. Анализ и синтез линейных непрерывных и дискретных систем автоматического регулирования. М., 1967 [библиогр. с. 653—674].
• Зайцев Г. Ф. Теория автоматического управления и регулирования. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Вышая шк. Головное изд-во, 1989. — 431 с. .