Комуністична партія Греції

Комуністи́чна па́ртія Гре́ції (грец. Κομμουνιστικό Κόμμα Ελλάδας, KKE, трансліт. Kommounistikó Kómma Elládas, KKE) — найстаріша партія у сучасній Греції.

Комуністична партія Греції КПГ Κομμουνιστικό Κόμμα Ελλάδας  (грецька)
Країна	Греція
Голова партії
Ген. секретар	^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Нікос Захаріадіс, ^d, ^d, Нікос Захаріадіс, ^d, ^d, ^d, ^d, Алека Папаріга і ^d
Дата заснування	17 листопада 1918
Штаб-квартира	вул. Іракліу, буд. 145, Афіни, Неа-Іонія
Ідеологія	Комунізм Марксизм-ленінізм Жорсткий євроскептицизм
Позиція	Ультраліві
Молодіжна організація	^d
Членство в міжнародних організаціях	^[en] ^[en]
Місць у Парламенті	21 / 300
Місць у Європарламенті	2 / 21
Офіційний колір (кольори)	Червоний
Девіз	«Προλετάριοι όλων των χωρών, ενωθείτε!»
Гімн	Інтернаціонал
Друкований орган	«Різоспастіс»
Офіційний сайт	www.kke.gr

Історія

Була заснована 17 листопада 1918 року за революційного підйому під впливом Жовтневого перевороту в Росії, під назвою Соціалістичної робочої партії Греції, або СРПГ. Другий з'їзд СРПГ у квітні 1920 року схвалив рішення про приєднання до Комінтерну. З 1920 року партія носила назву Соціалістична робоча партія Греції (комуністична) (СРПГ (к)), а третій надзвичайний з'їзд 1924 року перейменував партію у КПГ. У 1929—1931 роки КПГ у зв'язку з фракційної боротьбою в керівництві пережила внутрішньопартійну кризу, подолану при підтримці Комінтерну в 1931 році. Новопризначений лідер Нікос Захаріадіс був твердим сталіністом.^[] В цей час до лав КПГ приєднався новогрецький поет Янніс Ріцос.

З встановленням в Греції диктатури генерала Іоанніса Метаксаса у серпні 1936 року КПГ була проголошена поза законом. З 17 тисяч комуністів до початку фашистської окупації вціліло не більше 4 тисяч, причому 2 тисячі осіб перебували у в'язницях і концтаборах на островах Егейського моря.^[]

У роки Другої світової війни КПГ була однією з основних сил, які боролися проти іноземних окупантів. За ініціативою компартії 28 вересня 1941 року було створено Національно-визвольної фронт (ЕАМ). У січні 1942 року була створена регулярна партизанська Народно-визвольна армія (ЕЛАС), яка почала збройну боротьбу проти німецьких, італійських та болгарських фашистів. У березні 1944 року ЕАМ утворив Політичний комітет національного визволення. У ході, очолюваної КПГ, антифашистський боротьби грецького народу в країні закладалися основи для встановлення народно-демократичної влади, однак цей процес було перервано збройною інтервенцією англійських військ у грудні 1944 року.

Втручання англійських, а в подальшому американських військ в політичні справи Греції викликали громадянську війну. У жовтні 1946 була створена Демократична армія Греції, яка повела збройну боротьбу проти внутрішньої та зовнішньої реакції. У грудні 1947 року КПГ була знову оголошена поза законом, 40 тисяч комуністів були ув'язнені, десятки тисяч емігрували з країни. Після закінчення громадянської війни у вересні 1949 року центр ваги роботи партії був перенесений на організацію економічних і політичних виступів усіх верств трудящих.^[] Нікос Захаріадіс замінений .

Восьмий з'їзд КПГ 1961 року прийняв нову програму КПГ. Після встановлення 21 квітня 1967 року військової диктатури «чорних полковників» КПГ вела боротьбу за об'єднання всіх антидиктаторських сил в єдиний фронт задля повалення режиму.^[] Після ліквідації хунти в 1974 році КПГ взяла активну участь у демократичних процесах новоствореної Грецької республіки. На парламентських виборах 1977 року було обрано 11 депутатів-комуністів.

У 1991 році партія зазнала розколу.^[] Впродовж 1993—1999 років партія утримує третє місце за політичним впливом у Грецькій республіці. На муніципальних виборах 1998 року КПГ отримала 7,5 % голосів. На парламентських виборах 2004 року 5.89 % — 12 мандатів, 2007 року 8,15 % — 22 мандати, 2009 року 7,54 % — 21 мандат.

На Комуністична партія Греції здобула 7,23 % голосів виборців, відповідно 21 мандат у парламенті.

ЗМІ

Офіційний друкований орган — газета «Різоспастіс».

Генеральні секретарі

• (1924—1931)
• Нікос Захаріадіс (1931—1956)
• (1956—1957)
• (1961—1972)
• (1972—1989)
• (1989—1991)
• Алека Папаріга (1991—2013)
• (з 2013 року)

Результати на виборах

Рік	Вибори у	Голоси	%	Місця
	Грецький парламент	41,982	4.37 %	10
	Грецький парламент		1.4 %	0
		^↔	1.7 %	0
	Грецький парламент	58,223	4.97 %	10
		^↔	3.91	0
	Грецький парламент		4.5 %	0
	Грецький парламент		9.59 %^‡	0
	Грецький парламент		5.8 %^‡	15
	Грецький парламент	^*	10.57 %	10
	Грецький парламент	^*	9.55 %	29
	Грецький парламент	^*	24.42 %	60
	Грецький парламент	464,787^†	9.47 %	8
	Грецький парламент	480,272	9.36 %	11
	Грецький парламент	620,302	10.93 %	13
	Європарламент	729,052	12.84	3
	Європарламент	693,304	11.64	3
	Грецький парламент	629,525	9.1 %	12
	Європарламент	936,175^††	14.30 %	4
	Грецький парламент	855,944^††	13.1 %	28
	Грецький парламент	734,611^††	11.0 %	21
	Грецький парламент	677,059^††	10.3 %	19
	Грецький парламент	313,087	4.5 %	9
	Європарламент	410,741	6.29 %	2
	Грецький парламент	380,167	5.61 %	11
	Європарламент	557,365	8.67 %	3
	Грецький парламент	379,517	5.53 %	11
	Грецький парламент	436,573	5.9 %	12
	Європарламент	580,396	9.48 %	3
2007	Грецький парламент	583,815	8.15 %	22
	Європарламент	425,963	8.35 %	2
2009	Грецький парламент	517 154	7.54 %	21
Травень 2012	Грецький парламент	531 293	8.5 %	26
Червень 2012	Грецький парламент	277 227	4.5 %	12
	Європарламент	349,342	6.1 %	2
	Грецький парламент	338 138	5.6 %	15
	Грецький парламент	301 632	5.5 %	15
	Європарламент	302,677	5.4 %	2
2019	Грецький парламент	299 592	5.3 %	15

Примітки

^‡З іншими партіями.

^↔У складі Об'єднаного фронту.

^*У складі , легального прикриття забороненої КПГ у цей період.

^†У складі коаліції .

^††У складі .

Див. також

• Список політичних партій Греції

Примітки

1. Nordsieck, Wolfram (2024). Greece. Parties and Elections in Europe (англ.). Процитовано 25 лютого 2024.
2. Vasilopoulou, Sofia (серпня 2018). The party politics of Euroscepticism in times of crisis: The case of Greece. Politics. 38 (3): 311—326. doi:10.1177/0263395718770599.
3. Conti, Nicolò (2013). Party Attitudes Towards the EU in the Member States: Parties for Europe, Parties against Europe (англ.). Routledge. с. 155. ISBN .
4. Bollier, Sam (1 травня 2012). A guide to Greece’s political parties. Al Jazeera (англ.). Процитовано 25 лютого 2024.
5. Ποιοι ήταν αυτοί που ίδρυσαν το ΚΚΕ. Newsbeast (гр.). 4 листопада 2018. Процитовано 25 лютого 2024.
6. Glanville, Jo. Beyond Bars (англ.). SAGE Publications. с. 134. ISBN .
7. Internet Archive, David (1995). The origins of the Greek civil war. Longman. ISBN .
8. Internet Archive, Dominique (1973). The kapetanios; partisans and civil war in Greece, 1943-1949. New York : Monthly Review Press. ISBN .
9. Гражданская война в Греции. Athens Info Guide (рос.). Процитовано 25 лютого 2024.
10. Voglis, Polymeris (2002). Becoming a Subject: Political Prisoners During the Greek Civil War (англ.). Berghahn Books. с. 223. ISBN .
11. Carabott, Philip; Sfikas, Thanasis D. (2004). The Greek Civil War: Essays on a Conflict of Exceptionalism and Silences (англ.). Ashgate. ISBN .
12. ΚΑΝΕΛΛΗ, Λιάνας (6 лютого 2011). rizospastis.gr - 6/2/2011 - Σελ. 7 - Απεργία 23 Φλεβάρη 2011. ΡΙΖΟΣΠΑΣΤΗΣ (гр.). Процитовано 25 лютого 2024.

Посилання

• Офіційний сайт