Понте алле Ґраціє

Шаблон:Міст: невідомі параметри: |Ширина мосту=

Понте алле Ґраціє
Понте алле Ґраціє Понте алле Ґраціє
43°45′58″ пн. ш. 11°15′31″ сх. д. / 43.76621100002777354° пн. ш. 11.25873100002777605° сх. д. / 43.76621100002777354; 11.25873100002777605Координати: 43°45′58″ пн. ш. 11°15′31″ сх. д. / 43.76621100002777354° пн. ш. 11.25873100002777605° сх. д. / 43.76621100002777354; 11.25873100002777605
Офіційна назва	Ponte alle Grazie
Країна	Італія^[1]
Розташування	Флоренція  Італія
Перетинає	Арно
Матеріал	залізобетон
Загальна довжина	150 м
Ширина	14,5 м
Відкрито	1227, 1345, 1953 (реконструкція)
Конструктор, архітектор	^d, ^d і ^d
Понте-алле-Ґраціє Понте-алле-Ґраціє (Італія)
Понте алле Ґраціє у Вікісховищі

Понте алле Ґраціє (італ. Ponte alle Grazie) — один з найдавніших мостів через річку Арно у Флоренції, реконструйований в 1953 році.

Історія мосту

На місці сучасного Понте алле Ґраціє у 1227 році був збудований міст, названий Понте е Рубаконте на честь тодішнього подести Флоренції месера Рубаконте ді Монделло да Мілано. У своїй книзі "Vite" про життя митців Джорджо Вазарі архітектором цього мосту назвав Лапо Тедеско, сина Арнольфо ді Камбіо.

Це був третій міст Флоренції, але перший з кам’яних, завдяки чому він уціліє під час повені 1333, коли інші мости Флоренції (Понте алла Каррайя, Понте Санта Триніта, Понте Веккіо) були розрушені стихією. Міст побудований в найширшому місці річки і аж до 1944 року був найстарішим та найдовшим мостом у місті.

Спочатку міст мав дев’ять аркових прольотів, але в 1347 два прольоти були закриті у зв'язку з розширенням площі П'яцца дей Моцці. У 14 ст. на одному з пілонів мосту було збудовано невелику церкву Santa Maria alle Grazie, на честь якої пізніше міст Понте е Рубаконте був перейменований на Понте алле Ґраціє. У 19 ст. кількість прольотів зменшилась до шести через роботи з укріплення берегу Арно.

На старих рисунках видні невеликі дерев'яні будиночки, де зокрема в 14 ст. були каплички і помешкання нечисленної громади черниць, які в 15 ст. переїхали звідти до одного з монастирів.

У 1944 міст був підірваний відступаючими німецькими військами.Через рік після знищення старого моста міською владою був оголошений конкурс на проект сучасного моста. Перемогу в конкурсі здобула група, до складу якої увійшли архітектори Джованні Мікелуччі, Едуардо Детті, Данило Санті, Ріккардо Джіцдулік та інженер П'єро Меліцці. Урочисте відкриття сучасного мосту відбулося у 1957 році.

Сусідніми мостами є Понте ді Сан Нікколо (на схід) і Понте Веккіо (на захід).

Галерея

• Понте алле Ґраціє
• У вечірній час
• Вигляд мосту в 17 ст. (Понте е Рубаконте)
• Міст очима Фабіо Борботтоні, 1820-1902
• Зруйнований нацистами міст, фото 1944
• Автобусна екскурсія

Примітки

1. archINFORM — 1994.
   d:Track:Q265049
2. "Negli anni di Cristo MCCXXVII, essendo podestà di Firenze messer Rubaconte di Mandello da Milano, si fece in Firenze il ponte nuovo, e elli fondò con sua mano la prima pietra, e gittò la prima cesta di calcina; e per lo nome di detta podestà fu nominato il ponte di Rubaconte": G.Villani, Nuova Cronica (a cura di G.Porta), Guanda, 1990, pag.310.(італ.)

Посилання

• Zucconi, Guido (1995). Florence: An Architectural Guide (вид. 2001 Reprint). San Giovanni Lupatoto (Vr): Arsenale Editrice. с. 132. ISBN .(англ.)
• . Assessorato CULTURA e SPORT. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 4 серпня 2006. {{}}: Недійсний |deadurl=404 ()

(італ.)