Комишуваха селище в Україні у Попаснянській міській громаді Сєвєродонецького району Луганської області селище Комишуваха

Комишуваха — селище в Україні, у Попаснянській міській громаді Сєвєродонецького району Луганської області.

селище Комишуваха
Свято Георгіївський храм Свято Георгіївський храм
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Сєвєродонецький район
Громада	Попаснянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA44120070030041143
Основні дані
Засновано	1853 (171 рік)
Статус	із 2024 року
Площа	4,88 км²
Населення	▼ 2058 (01.01.2019)
Густота	421,7 осіб/км²;
Поштовий індекс	93342
Телефонний код	+380 6474
Географічні координати	48°41′47″ пн. ш. 38°26′33″ сх. д. / 48.69639° пн. ш. 38.44250° сх. д. / 48.69639; 38.44250Координати: 48°41′47″ пн. ш. 38°26′33″ сх. д. / 48.69639° пн. ш. 38.44250° сх. д. / 48.69639; 38.44250
Висота над рівнем моря	139 м
Водойма	р. Комишуваха
Відстань
Найближча залізнична станція:	Комишуваха
До обл. центру:
- автошляхами:	47,5 км

Селищна влада
Адреса	93340, Луганська обл., Сєвєродонецький р-н, смт Комишуваха, вул. Космічна, 1
Карта
Комишуваха
Комишуваха

Комишуваха у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Комишуваха.

Географія

Селище розташоване на річці Комишуваха (лівій притоці Лугані, басейн Сіверського Дінця).

Історія

На території села досліджені кургани з похованнями епохи бронзи та кімерійські (XVIII—XVII століть до н. е.), а також кочівницькі (XI—XIII століть н. е.) поховання.

Між селами Комишуваха і Врубівка виявлені кургани давніх кочівників — скіфів та сарматів.

У 1892 році Микола Брандербург розкопав скіфський курган за 6 км від села Комишуваха в урочищі Золотий рудник. У кургані виявили великий набір бронзових речей. Там знаходились два непарних злегка вигнутих псалії з трьома трубчастими отворами та зі шляпками на кінцях, бронзова бляшанка з вушками та бронзовий ніж, який має типову для скіфських ножів форму — вигнута спинка переходить у тримач для рукоятки, а лезо відокремлене від тримача невеликим заокругленим виступом; також були знайдені плоскі кістяні кільця.

Ці кургани описані наприкінці XIX століття гірським інженером, головою Слов'яносербської земської управи І. Фелькнером:

Курганні насипи в основному обкладені тесаним камінням, також знаходять кінської збруї та стріл, шаблі. Розташування курганів досить одноманітне, так вони в туман і вночі для подорожнього служать дороговказами, адже за ними зручно розрізнити, де схід, захід, північ, південь. На північ вони, зазвичай, бувають похилі, на південь — круті, зі сходу і заходу — менш круті та менш пологі. У цих курганах із часів кочівних народів вкопано по одній, дві і більше кам'яних статуй, яких називали бабами.

15 листопада 1753 року було сформовано гусарський Валаський поселений полк Родіона Депрерадовича. На території району розташовувалися чотири роти полку Депрерадовича, в тому числі 7-ма рота, на річці Комишуваха, на території сучасного селища Комишуваха.

У 1754 році на річці Комишуваха засновано шанець 7-ї роти полку Родіона Депрерадовича.

У 1764 році тут вже стояла 16-та рота Бахмутського гусарського полку, яку перемістили у 1770 році в шанець 15-ї роти.

На місці 16-ї роти на річці Комишуваха командувач Бахмутського гусарського полку генерал-майор Георгій Депрерадович утворив приватне поселення, яке за назвою річки найменували Комишувахою.

Загалом у власності поміщиків Депрерадовичів було 32,1 тис. десятин землі, придатної для обробітку, та 16,27 тис. десятин, непридатних для обробітку. Їм належало 2,313 тис. селян.

У 1775 році з села Комишуваха до Родіонівки (маєток «Старий Млин») переселено чимало кріпацьких родин генерала Родіона Депрерадовича та його сина, підполковника Івана Родіоновича, всього 652 жителі.

Станом на 1859 рік існувало три поселення:

у панському селі Комишуваха Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 552 особи (283 чоловічої статі та 269 — жіночої), налічувалось 50 домогосподарств, існувала православна церква;
Привільне (Привілля, Федорівка), панське село, над Комишувахою, 36 господ, 367 осіб;
Миколаївка (Бабаївка), панське село, над Комишувахою, 22 господи, 145 осіб.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Комишуваської волості, мешкало 726 осіб, налічувався 121 двір, існували православна церква, школа, лавка, відбувалось 3 ярмарки на рік. За 9 верст від селища розташовувався постоялий двір, а за 11,5 верст — поштова станція.

У січні 1918 року встановлена радянська влада. Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 126 осіб. Під час Другої світової війни на фронтах боролися 126 жителів селища, 47 людей загинули у боях, 89 нагороджені орденами та медалями. На братській могилі воїнів, які загинули у роки Другої світової війни, встановлено пам'ятник.

12 серпня 2014 року, під час збройного протистояння українських військових з озброєними прибічниками ЛНР останні були вибиті з селища. 28 січня 2015 року загинув під час мінометного обстрілу вогневих позицій українських артилеристів під Комишувахою старший сержант 17-ї бригади Руслан Пономаренко.

Населення

Станом на 1989 рік кількість населення складала 3427 осіб.

За даними перепису 2001 року, населення селища становило 2868 осіб, з них 83,16 % зазначили рідною українську мову, 16,74 % — російську, а 0,1 % — іншу.

У 2011 році кількість населення складала 2310 осіб.

У 2012 році кількість населення складала 2272 осіб, у 2013 році — 2235 осіб., у 2017 році — 2143 осіб.

У 2018 році кількість населення складала 2107 осіб, у 2019 роцв — 2058 осіб.

Транспорт

Через селище пролягає автомобільна дорога Бахмут — Попасна та залізниця, станція Комишуваха.

Особистості

Уродженці села:

(1917—1956) — Герой Радянського Союзу
Панченко Олена Андріївна (нар. 1915) — Герой Соціалістичної Праці.

Світлини

Башта (1953 року побудови)
Комишуваха
Гарман на вулиці
Стара будівля
Дорадянські будинки залізничників
Храм Святого Георгія
Могила Родіона Депрерадовича

Примітки

Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року, Київ-2018 (pdf) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 Серпня 2021. Процитовано 10 Грудня 2018.
Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 742) (рос. дореф.)
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
Мартиролог. Луганська, ст. 391—393 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 19 березня 2016.
Бойовики продовжують бомбити звільнений Первомайськ. Еспресо TV. 13 серпня 2014. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 3 червня 2021.
Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу. Архів оригіналу за 21 жовтня 2006. Процитовано 30 листопада 2021.
Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2015.
Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2013. Процитовано 30 листопада 2021.
Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року. Державна служба статистики України. Київ, 2019 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2019. Процитовано 30 листопада 2021.
Розпорядження Кабінету Міністрів України № 735-р від 11 вересня 2007 року «Про передачу проїзної частини автомобільних доріг у державну власність». Архів оригіналу за 1 Грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.

Джерела

Історія міст і сіл Української РСР. Том Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — С. 382
Погода в селищі [Архівовано 5 Березня 2016 у Wayback Machine.]
Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
Міста і села України. Луганщина. [Архівовано 30 Листопада 2021 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року, Київ-2018 (pdf) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 Серпня 2021. Процитовано 10 Грудня 2018.

[2] Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 742) (рос. дореф.)

[3] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

[4] Мартиролог. Луганська, ст. 391—393 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 19 березня 2016.

[5] Бойовики продовжують бомбити звільнений Первомайськ. Еспресо TV. 13 серпня 2014. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 3 червня 2021.

[6] Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу. Архів оригіналу за 21 жовтня 2006. Процитовано 30 листопада 2021.

[7] Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2015.

[:0-8] Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2013. Процитовано 30 листопада 2021.

[:1-9] Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року. Державна служба статистики України. Київ, 2019 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2019. Процитовано 30 листопада 2021.

[10] Розпорядження Кабінету Міністрів України № 735-р від 11 вересня 2007 року «Про передачу проїзної частини автомобільних доріг у державну власність». Архів оригіналу за 1 Грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.