Танк Рибінського заводу

Танк Ри́бінського заводу (у ряді видань також зустрічається визначення Рибінський танк) — проект середнього танка, що розроблявся в Російській імперії в 1915 -1917 ріках. Один з найбільш загадкових проектів бронетехніки, створених в Росії в роки Перша світова війна - інформація про нього дуже обмежена і носила уривчастий характер.

Танк Рибінського заводу
Тип	середній танк Танк Рибінського заводу Схема: с расположением боевого отделения в корме
Походження
Історія використання
На озброєнні	Не експлатувався
Оператори
Війни	Не експлатувався
Історія виробництва
Розробник	Суспільство «Російський Рено»
Виробник	Суспільство «Російський Рено»
Виготовлення	1915—1917
Виготовлена кількість	Не виготовлявся
Варіанти	Танк Рибінського заводу
Характеристики
Вага	20 (перший варіант), 12 (другий варіант).
Довжина	4900
Ширина	2000
Висота	2000
Обслуга	4
Калібр	107-мм гармата зразку 1910 року (перший варіант) 75-мм гармата Кане (другий варіант)
Броня	Лоб: 12 Борт: 10 Корма: 12 Башта: дах: 10
Другорядне озброєння	додатково: 1 × важкий кулемет (можливо, 20-мм  гармата Беккера)
Двигун	бензиновий, карбюраторний 200
Швидкість	шосе: 12—15

Загальна інформація

За найбільш поширеною версією, танк створювався з використанням агрегатів сільськогосподарського трактора і багато в чому спирався на французький досвід створення танків. Є також підстави вважати, що при проектуванні за основу було взято не прийнятий у Франції проект полковника Етьєна 1915 року. Однак, у будь-якому випадку, створення танка не вийшло зі стадії проектування — початковий проект, запропонований Військовому відомству в кінці 1916 року, не мав детального опису і був представлений лише в загальному вигляді, а Жовтнева революція та події 1917 поставили хрест на подальших роботах у цьому напрямку.

Історія створення

Як не дивно, перша згадка про «Танк Рибінского заводу» у пресі відноситься лише до 1956, тобто через 40 років після передбачуваної появи проекту. У книзі відомого дослідника В.Д.Мостовенка «Танки» були такі рядки:

У 1915 р. на одному із заводів був розроблений проект танка з такими характеристиками: вага 20 т, екіпаж 4 людини, озброєння 107-мм гармата і великокаліберний кулемет, броня 10-12 мм, потужність двигуна 200 л. с. Представлений до Головного військово-технічного управління 10 серпня 1916 року, цей проект не отримав необхідної підтримки… Є відомості й про інший проект, розроблений у той же час: вага 12 т, швидкість до 12 км/год, озброєння 75-мм гармата та кулемет.»

— Мостовенко В. Д. Танки. Видання друге, виправлене та доповнене. — М. : Військове видавництво МО СРСР, 1956.

Там же були наведені розрізи бронемашини коробчастої форми з гарматою в кормі і ходовою частиною на кшталт трактора «Холт».

Однак пізні спроби дослідників знайти оригінальні креслення в архівах не увінчалися успіхом. Багато «білих плям» було і в описі машини. Тим не менш, на хвилі боротьби з космополітизмом і поширенні ідей про «винахід танка в Росії», історія про Рибінський танк виявилася дуже популярна. Зокрема, на підставі креслень художник М. І. Петровський створив художню реконструкцію танка. Крім того, дослідники і краєзнавці робили спроби розшукати відомості, на якому саме заводі Рибінська і ким був складений проект, однак і ці пошуки не дали результатів. Через відсутність будь-яких даних в архівах ряд дослідників взагалі засумнівалися в існуванні цього проекту. Зокрема з'явилася версія, що «танк Рибінського заводу» вперше був згаданий у газеті Академії бронетанкових військ в день сміху.

Однак Рибинський танк все ж таки існував. Щоправда, навіть не на рівні проекту, а на рівні пропозиції. Восени 1916 року Голова комісії з броньових автомобілів генерал-майор Н. М. Філатов («батько» бронеавтомобіля «Гарфорд-Путілов»), отримав лист наступного змісту:

Технічний відділ ГВТУ надсилає, за наказом Начальника Управління, заяву Акціонерного товариства «Російський Рено» від 10 серпня 1916 року з кресленням броньованого трактора великої потужності…

Свого часу суспільство "Російський Рено" створювалося з метою налагодження ліцензійного випуску автомобілів "Рено" в Росії і юридично перебувало у Петрограді, де розміщувався його завод. Проте вже під час війни воно побудувало другий завод — у Рибінську. І хоча суспільство так і не спромоглося випустити жодного автомобіля, а Рибинський завод під час війни був перепрофільований на випуск авіаційних двигунів, його потужностей було цілком достатньо для реалізації проектів бойових машин на гусеничному шасі.

Комісія з броньових автомобілів розглянула заяву товариства вже 19 серпня. У протоколі засідання значилося наступне:

Заява фірми, креслення та особисте пояснення голови фірми дають такі відомості: трактор гусеничної системи, пристосований для їзди без доріг. Вага трактора близько 12 тонн, швидкість близько 12 км/година. Озброєння - одна 75-мм гармата і один кулемет. Більш докладних відомостей зараз немає, і Петроградське відділення Фірми запросило про них Правління в Парижі ...

Тобто проект бойової машини «Російського Рено» мав французьке коріння. Історія його почалася ще 1 грудня 1915 року, коли полковник Етьєн направив головнокомандувачу французьких військ листа з пропозицією про будівництво «броньованих возів, що забезпечують просування піхоти» — тобто, по суті, танків супроводу. Етьєн пропонував будувати на основі трактора «Холт» бойові машини вагою 12 тонн, захищені бронею товщиною 15-20 мм і озброєні 37-мм гарматою та двома кулеметами. Екіпаж «танку» становив 4 особи. Чекаючи офіційної підтримки від Військового міністерства, 20 грудня 1915 року Етьєн зустрівся в Парижі з Луї Рено і запропонував йому зайнятися виробництвом подібної машини, але знаменитий конструктор не виявив до танка особливого інтересу (пізніше, в 1917 році, Рено все ж таки зайнявся танками і створив знаменитий «Рено» FT-17). Розчарований Етьєн звернувся до конкурента Рено, інженера Брільє з фірми Schneider Electric Шнейдер, який погодився на пропозицію полковника і розробив проект, згодом втілився в танк CA-1 Шнейдер CA-1 «Шнейдер». Що ж до проекту Етьєна, то він «пролежав без діла» до середини 1916 року, проте на той час вже були готові проекти танків CA-1 Шнейдер і «Сен-Шамон», озброєних 75-мм знаряддями та кулеметами. Етьєн віддав цим машинам перевагу, і його «неприкаяний» танк 1915 став неактуальним.

Однак, судячи з усього, Луї Рено, у якого залишилися начерки Етьєна, вирішив, враховуючи роботи, що вже ведуться у Франції, спробувати просунути цей танк у Росії, через філію своєї фірми. Він, найімовірніше, знав, що російське військове відомство вже тоді почало «зондувати» військові підприємства союзників щодо закупівлі не лише бронеавтомобілів, а й танків. На цьому тлі пропозиція «Російського Рено» виглядала дуже привабливо, але через свою недопрацьованість (ймовірно, вона супроводжувалася лише ескізом) не викликала особливого інтересу ГВТУ, і без того заваленої роботою. Однак ГВТУ все ж таки переадресувала пропозицію «Російського Рено» Філатову та його Комісії з броньових автомобілів, яка на тому ж засіданні 19 серпня відклала свій висновок про «броньований трактор» до отримання більш докладних відомостей.

Відомості, мабуть, так і не надійшли, і у купі проблем воєнного часу про пропозицію забули і ГВТУ та «Російський Рено». Проект був в цілому цілком реальний.

Опис конструкції

За описаним Мостовенком першим проектом, найімовірніше, що не існував у реальності, танк мав масу 20 тонн при бронюванні завтовшки 10-12 мм. Компонування машини було дещо нестандартним, з переднім розташуванням відділення управління (там же монтувався курсовий кулемет), моторним відсіком у середині корпусу та бойовим — у кормі. Озброєння становила 107-мм морська гармата зразка 1910 року.

Другий проект танка, мабуть, був цим проектом Етьєна, дещо переробленим Луї Рено. Цей танк мав значно меншу масу і важив 12 тонн. Коробчастий корпус танка з вертикальними бортами мав довжину 4900 мм, ширину 2000 мм і висоту 2000 мм. У передній частині корпусу, рівно центральною осі, розміщувався механік-водій. Праворуч від нього, в лобовому аркуші корпусу, встановлювався великокаліберний кулемет. Його тип не вказувався, причому це цілком могла бути і 20-мм автоматична гармата Беккера. Ця зброя обслуговувалась командиром машини. У середній частині корпусу знаходився моторний відсік, де встановлювався бензиновий карбюраторний двигун потужністю 200 к.л. с.]] Розрахункова швидкість машини оцінювалася в 12-15 км/год. У кормовому гарматному відсіку розміщувалося 75-мм гармата (найвірогідніше, 75-мм морська гармата Кане), яка обслуговувалась двома членами екіпажу.

М. Н. Свірін у книзі «Самоходки Сталіна. Історія радянської САУ 1919—1945» вказує, що подібне розташування озброєння диктувалося передбачуваною тактикою застосування цих машин. Танки повинні були йти в атаку попереду піхоти, прикриваючи її своєю бронею та підтримуючи вогнем кулеметів. У разі зустрічі з вогневими точками або загородженнями, машини повинні були розвернутися і вогнем зі зброї прямим наведенням знищити перешкоди, після чого продовжувати супровід піхоти.

Ходова частина була розроблена за типом трактора «Холт» і стосовно одного борту складалася з 10 опорних котків малого діаметра, заблокованих в 4 візки, і чотирьох підтримуючих роликів. Ведуче колесо розміщувалося спереду, лінивець — ззаду. Верхня частина гусениць прикривалася відкидними бронеекранами.

Найімовірніше, на кресленнях із книги Мостовенка показано саме другий варіант танка. Це випливає хоча б із співвідношення зростання людей, габаритів двигуна і гармати на кресленні, судячи з якого калібр гармати не перевищує 75 мм. До того ж, розміщення 107-мм гармати в машині таких габаритів було б дуже проблематично.

Оцінка проекту

У принципі, так званий «танк Рибінського заводу», будучи побудований, був цілком адекватною для свого часу машиною. За більшістю параметрів (бронювання, озброєння, швидкість) танк цілком відповідає машинам типу СА-1 «Шнейдер» і «Сен-Шамон», цілком вдало що застосовувався у Першій світовій війні. Більш того, є підстави припускати, що 200-сильний двигун забезпечував би машині навіть більшу рухливість, ніж 12 км/год. Однак, як би там не було, на поля битв цей танк так і не вийшов, а в метушні революцій і Громадянської війни, що послідувала за ними, начерки, мабуть, зникли з поля зору інженерів і не вплинули на подальше танкобудування в СРСР.

Див також

• - прототип американського бензино-електричного танка, який був побудований у співпраці між компаніями Холт (нині Caterpillar) і US General Electric Company.

Література

• Самохідки Сталіна. Історія радянської САУ 1919—1945. — М. : Яуза, Ексмо, 2008. — 384 с. — (Війна і ми. Радянські танки) — 10000 прим. — , ББК 68.513 С24.
• В.Д. Мостовенко. Танки. Видання друге, виправлене та доповнене. — М. : Військове видавництво МО СРСР, 1956.

1. М. Свірін у книзі «Самоходки Сталіна. Історія радянської САУ 1919-1945» вказує, що випуск цих машин все ж таки планувалося розгорнути в 1918 році. Втім, у книзі не наводяться відомості про джерела цієї інформації. Замість цього навесні 1917 року було досягнуто домовленості про постачання в Росію 390 французьких танків CA-1 Шнейдер, але після більш детальної оцінки їхніх бойових можливостей у вересні було зроблено вибір у користь легень FT-17. Однак події 1917 року, розвал армії та загальна дезорганізація влади не дали цим планам втілитись у життя.

   Опис конструкції

   Хоча походження креслень з книги В.Д.Мостовенко неясно (С.Л.Федосєєв, наприклад, каже, що вони цілком могли бути добре підготовленою містифікацією С.Л . Федосєєв. Указ.соч. — С. 212.

2. Свірін, 2008, с. 28.
3. М. Барятинский, М. Коломиец. Указ. соч. — С. 104.
4. На підставі порівняння ТТХ зазначених машин.