Лебеді вка село в Україні у Гончарівській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області Населення складає

Лебеді́вка — село в Україні, у Гончарівській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області. Населення складає 220 осіб. До 2020 року орган місцевого самоврядування — Гончарівська селищна рада.

село Лебедівка

Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Чернігівський район
Громада	Гончарівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA74100030080058059
Основні дані
Засноване	до 1638
Колишня назва	Гнилуша
Населення	220 осіб (станом на 01.01.2014)
Площа	1,43 км²
Густота населення	153,85 осіб/км²
Поштовий індекс	17020
Телефонний код	+380 4646
Географічні дані
Географічні координати	51°13′53″ пн. ш. 30°58′13″ сх. д. / 51.23139° пн. ш. 30.97028° сх. д. / 51.23139; 30.97028Координати: 51°13′53″ пн. ш. 30°58′13″ сх. д. / 51.23139° пн. ш. 30.97028° сх. д. / 51.23139; 30.97028
Середня висота над рівнем моря	112 м
Водойми	р. Десна


Місцева влада
Адреса ради	15558, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, смт Гончарівське, вул. Танкістів, буд. 11
Карта
Лебедівка
Лебедівка
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лебедівка.

Історія

Село засноване до 1638 року і, на думку дослідника Петра Кулаковського, належало до Чернігівської волості та було обсаджено, ймовірно, чернігівськими міщанами. У 1653 році село належало до Слабинської сотні Чернігівського полку. У тестаменті чернігівського полковника Якова Лизогуба від 25 серпня 1690 року згадана і Гнилуша.

В матеріалах Чернігівської губернської архівної комісії за 1754 рік відмічається: «Речка прозванная Кривша имеется в луге между Смолином и деревнею Гнилушею, увила оная з урочища Фалихи под Смолином имеючагось». Лизогуб володів селом з часів гетьмана Івана Самойловича і предав у спадок своєму синові Семену, бунчуковому товаришу.

За описом 1781 року Д. Пащенка селяни вготовляли дранку, дошку, випалювали вугілля. У селі було 38 подвір'їв, 49 хат, в яких проживали 12 виборних козаків, 36 підпомічних козаків, 28 підданих генерал-майора О. Рігельмана та 12 підданих чернігівських полковників. На краю села поселились росіяни- старовіри, через що один куток досі зветься Кацапським і в селі є їх окремий цвинтар. У 1860-х роках XIX століття в селі оселилися євреї.

Школа в селі відкрита 1907 року у церковному приміщенні.Згодом сформувалась трикласна церковно- приходська школа, в якій було 20- 25 учнів та один учитель. У 1913- 1914 роках збудовано земську чотиркласну школу, в якій навчались 40-45 учнів і були два вчителі.

1931 року в селі організовано колгосп «Незаможник», до якого вступили лише 16 сімей. Олексія Скрипку, Захара Тригуба, сім'ю назарчуків розкуркулили і їх виселили із села, забравши майно. На початку 1930-х років комуністи та комсомольці зруйнували сільську церкву, з матеріалу якої та з попівської хати збудували сільбуд і зерносховище.

Від голодомру в Гнилуші померли щонайменше 70 осіб, з них 20 одноосібників. Найбільше смертей було в сім'ях Грязних, Іванченків, Коваленків та Локтів. 1938 року колгосп названий іменем Василя Чапаєва.

З фронтів Другої світової війни в село не повернулися 213 чоловіків.

До 1961 року — Гнилуша. Біля села, на притоці Десни — Кривші, 1967 року виявлено поселення трипільської культури.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», Максимівська сільська рада об'єднана з Гончарівською селищною громадою Козелецького району.

17 липня 2020 року, в ході адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козелецького району, село увійшло до складу Чернігівського району.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	389	98.73%
вірменська	4	1.02%
російська	1	0.25%
Усього	225	100%

Персоналії

Уродженці села:

Киридон Петро Васильович (1961—2019) — український історик.
Чуприна Михайло Степанович (1924—2000) — український історик і краєзнавець.
Чухліб Василь Васильович (1941—1997) — український письменник, журналіст, громадський діяч, літературознавець.
Сочивець Іван Йосипович (1917—2004) — український гуморист-прозаїк, головний редактор журналу «Перець».
Грищенко Петро Васильович (нар. 1947) — український бібліотекар, краєзнавець, заслужений працівни культури України.

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Примітки

(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2015. Процитовано 22 грудня 2015.
Кулаковський, Петро (2006). Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648) (українською) . Київ: Темпора. с. 287. ISBN .
Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V - Новини Придесення. 2011. с. 358—359. ISBN .
Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V — Придесення. 2011. с. 6—7. ISBN .
Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

Погода в селі Лебедівка [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2015. Процитовано 22 грудня 2015.

[2] Кулаковський, Петро (2006). Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648) (українською) . Київ: Темпора. с. 287. ISBN .

[3] Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V - Новини Придесення. 2011. с. 358—359. ISBN .

[4] Опис землі Козелецької (українською) . Вишгород: Брама V — Придесення. 2011. с. 6—7. ISBN .

[5] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[ukr-socialdata-mova-2001-6] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних