Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Сергій Миколайович Дельвіг (4 липня 1866, Москва — 1944, Каїр, Єгипет) — український військовий діяч, генерал-лейтенант Російської імператорської армії, генерал-полковник Армії УНР, військовий історик, співробітник військового-наукового та літературного журналу — «Табор».
| Сергій Миколайович Дельвіг | |||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-лейтенантгенеральний значковий  Генерал-полковник | |||||||||||||||
 | |||||||||||||||
| Загальна інформація | |||||||||||||||
| Народження | 4 липня 1866 Москва, Російська імперія | ||||||||||||||
| Смерть | 1944 Каїр, Єгипет | ||||||||||||||
| Національність | українець | ||||||||||||||
| Alma Mater | Другий Московський кадетський корпус | ||||||||||||||
| Військова служба | |||||||||||||||
| Роки служби | 1918–1944 | ||||||||||||||
| Приналежність |  УНР | ||||||||||||||
| Вид ЗС |  Армія УНР | ||||||||||||||
| Рід військ |  Артилерія | ||||||||||||||
| Війни / битви | |||||||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||||||
| |||||||||||||||
Життєпис
Народився 4 липня 1866 р. в Москві. Походив з дворян Московської губернії.
У Російській армії
Початкову освіту здобув у 2-му Московському кадетському корпусі (закінчив 1883 р.). На військовій службі з 1 вересня 1883 р. Закінчив Михайлівське артилерійське училище в 1886 р. та Михайлівську артилерійську академію (1891; по 1-му розряду), Офіцерську артилерійську школу.
З 1886 служив у кінному взводі 2-ї резервної артилерійської бригади. Підпоручик, з 1888 — поручик, з 1891 — штабс-капітан, з 1896 — капітан, з 1899 — підполковник та командир пішої батареї Офіцерської артилерійської школи. В 1903 за відвагу присвоєно звання полковника. Учасник російсько-японської війни (1904—1905). За бойові заслуги під час цієї війни нагороджений орденом Святого Станіслава ІІ ст. з мечами (1905) і Золотою Георгіївською зброєю (1908). З 1906 — помічник начальника Офіцерської артилерійської школи. В 1909 за відміну отримав чин генерал-майора. З 1909 — командир 24-ї артилерійської бригади. В 1912 нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ст.
З 1914 — в.о. інспектора артилерії 9-го армійського корпусу, на цій посаді вступив на фронт Першої світової війни. В 1914 нагороджений орденом Святого Георгія IV ст. З січня 1915 р. — генерал-лейтенант та інспектор артилерії 9-го армійського корпусу. Командував артилерією під час облоги австрійської фортеці в Перемишлі, після взяття якої, з 19 квітня 1915 р., її комендант. З червня 1915 року — в розпорядженні головнокомандувача Південно-Західним фронтом. З 20 жовтня 1915 р. — командир 40-го армійського корпусу. З квітня 1916 — інспектор артилерії армій Південно-Західного фронту, успішно керував артилерією під час наступу військ фронту (т. зв. Брусиловського прориву). З весни 1917 — у відставці. На момент завершення військової служби був нагороджений всіма російськими орденами до ордена Білого Орла з мечами включно.
На службі Україні
У листопаді 1917 р. був призначений начальником інспекторату артилерії Українського Генерального військового штабу. На початку 1918 — начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України. У березні 1918 повернувся в Київ. У період правління гетьмана П.Скоропадського керував організацією управління артилерією в армії Української Держави. 3 1919 — інспектор артилерії Армії Української Народної Республіки.
У червні 1919 р. очолював делегацію Української Народної Республіки на переговорах про перемир'я з Польщею під час Чортківського наступу (офензиви) 1919 року Української Галицької Армії, яке було заключено 16 червня 1919 р.
Договір про перемир'я встановлював демаркаційну лінію між Українською Галицькою Армією і польськими військами по так званій лінії Дельвіга. Нею мали розділятися позиції військ ЗО УНР і Польщі по кордону Заложці-Тернопіль-Острів-Літятин-Незвиська. Проте Диктатор ЗО УНР Євген Петрушевич не визнав умов перемир'я, наступ галицьких частин тривав.
У 1919—1921 роках — військовий аташе-голова української військової місії при Посольстві УНР в Румунії. У жовтні 1920 р. С. Петлюра надав повноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори, укласти військову конвенцію з урядом генерала П.Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду. З лютого 1921 член Вищої військової ради УНР.
3 серпня 1921 року підвищений до звання генерал-полковника армії УНР. Очолював Товариство колишніх вояків Армії УНР та Українську громаду в Румунії.
Не знав української мови.
Після 1921 року жив в еміграції в Румунії. У 1923—1926 рр. був членом керівного комітету української еміграції в Румунії. Працював інженером на фабриці братів Шіль у Бухаресті, потім на заводах «Конкордія» в Кодлі. В 1944 переїхав у Єгипет, де й помер, в Каїрі, у цьому ж році.
Вшанування пам'яті
- Провулок Сергія Дельвіга є у місті Вознесенськ.
Примітки
- Кедрин І. Любомир Макарушка [ 5 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 31 (15 лютого). — С. 2.
- у виданні «Генералітет українських визвольних змагань», статті Бойко О. Д. датою і місцем смерті вказано 1949 рік, Бухарест.
Джерела та література
- Бойко О. Д. Дельвіг Сергій Миколайович [ 9 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 319. — .
- В. І. Головченко. Дельвіг Сергій // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
- / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — .
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали. — Львів — Харків, 2007. —
- Срібняк І., Попенко Я. Діяльність військового відділу Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії, 1920 р. (за матеріалами CAW) [ 30 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Rusin: International Historical Journal. Chisinau (Moldova), 2019. Vol.57. S.157-178.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — .
- Дельвіг Сергій Миколайович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Sergij Mikolajovich Delvig 4 lipnya 1866 Moskva 1944 Kayir Yegipet ukrayinskij vijskovij diyach general lejtenant Rosijskoyi imperatorskoyi armiyi general polkovnik Armiyi UNR vijskovij istorik spivrobitnik vijskovogo naukovogo ta literaturnogo zhurnalu Tabor Sergij Mikolajovich Delvig General lejtenant generalnij znachkovij General polkovnikZagalna informaciyaNarodzhennya4 lipnya 1866 1866 07 04 Moskva Rosijska imperiyaSmert1944 Kayir YegipetNacionalnistukrayinecAlma MaterDrugij Moskovskij kadetskij korpusVijskova sluzhbaRoki sluzhbi1918 1944Prinalezhnist UNRVid ZS Armiya UNRRid vijskArtileriyaVijni bitviRosijsko yaponska vijna Persha svitova vijna Peremishlska fortecya Brusilovskij proriv Radyansko ukrayinska vijna Polsko ukrayinska vijna Chortkivska ofenzivaNagorodi ta vidznakiOrden Svyatoyi Anni 1 stupenyaOrden Svyatoyi Anni 2 stupenyaOrden Svyatoyi Anni 3 stupenyaOrden Svyatoyi Anni 4 stupenya Orden Svyatogo Stanislava 1 stupenyaOrden Svyatogo Stanislava 2 stupenyaOrden Svyatogo Stanislava 3 stupenyaOrden Bilogo Orla Rosijska Imperiya Orden Svyatogo Volodimira 2 stupenyaOrden Svyatogo Volodimira 3 stupenyaOrden Svyatogo Volodimira 4 stupenyaOrden Svyatogo Georgiya Hrest Simona PetlyuriZhittyepisNarodivsya 4 lipnya 1866 r v Moskvi Pohodiv z dvoryan Moskovskoyi guberniyi U Rosijskij armiyi V chasi sluzhbi v RIA Pochatkovu osvitu zdobuv u 2 mu Moskovskomu kadetskomu korpusi zakinchiv 1883 r Na vijskovij sluzhbi z 1 veresnya 1883 r Zakinchiv Mihajlivske artilerijske uchilishe v 1886 r ta Mihajlivsku artilerijsku akademiyu 1891 po 1 mu rozryadu Oficersku artilerijsku shkolu Z 1886 sluzhiv u kinnomu vzvodi 2 yi rezervnoyi artilerijskoyi brigadi Pidporuchik z 1888 poruchik z 1891 shtabs kapitan z 1896 kapitan z 1899 pidpolkovnik ta komandir pishoyi batareyi Oficerskoyi artilerijskoyi shkoli V 1903 za vidvagu prisvoyeno zvannya polkovnika Uchasnik rosijsko yaponskoyi vijni 1904 1905 Za bojovi zaslugi pid chas ciyeyi vijni nagorodzhenij ordenom Svyatogo Stanislava II st z mechami 1905 i Zolotoyu Georgiyivskoyu zbroyeyu 1908 Z 1906 pomichnik nachalnika Oficerskoyi artilerijskoyi shkoli V 1909 za vidminu otrimav chin general majora Z 1909 komandir 24 yi artilerijskoyi brigadi V 1912 nagorodzhenij ordenom Svyatogo Volodimira III st Z 1914 v o inspektora artileriyi 9 go armijskogo korpusu na cij posadi vstupiv na front Pershoyi svitovoyi vijni V 1914 nagorodzhenij ordenom Svyatogo Georgiya IV st Z sichnya 1915 r general lejtenant ta inspektor artileriyi 9 go armijskogo korpusu Komanduvav artileriyeyu pid chas oblogi avstrijskoyi forteci v Peremishli pislya vzyattya yakoyi z 19 kvitnya 1915 r yiyi komendant Z chervnya 1915 roku v rozporyadzhenni golovnokomanduvacha Pivdenno Zahidnim frontom Z 20 zhovtnya 1915 r komandir 40 go armijskogo korpusu Z kvitnya 1916 inspektor artileriyi armij Pivdenno Zahidnogo frontu uspishno keruvav artileriyeyu pid chas nastupu vijsk frontu t zv Brusilovskogo prorivu Z vesni 1917 u vidstavci Na moment zavershennya vijskovoyi sluzhbi buv nagorodzhenij vsima rosijskimi ordenami do ordena Bilogo Orla z mechami vklyuchno Na sluzhbi Ukrayini U listopadi 1917 r buv priznachenij nachalnikom inspektoratu artileriyi Ukrayinskogo Generalnogo vijskovogo shtabu Na pochatku 1918 nachalnik artileriyi Gajdamackogo Kosha Slobidskoyi Ukrayini U berezni 1918 povernuvsya v Kiyiv U period pravlinnya getmana P Skoropadskogo keruvav organizaciyeyu upravlinnya artileriyeyu v armiyi Ukrayinskoyi Derzhavi 3 1919 inspektor artileriyi Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki U chervni 1919 r ocholyuvav delegaciyu Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki na peregovorah pro peremir ya z Polsheyu pid chas Chortkivskogo nastupu ofenzivi 1919 roku Ukrayinskoyi Galickoyi Armiyi yake bulo zaklyucheno 16 chervnya 1919 r Dogovir pro peremir ya vstanovlyuvav demarkacijnu liniyu mizh Ukrayinskoyu Galickoyu Armiyeyu i polskimi vijskami po tak zvanij liniyi Delviga Neyu mali rozdilyatisya poziciyi vijsk ZO UNR i Polshi po kordonu Zalozhci Ternopil Ostriv Lityatin Nezviska Prote Diktator ZO UNR Yevgen Petrushevich ne viznav umov peremir ya nastup galickih chastin trivav U 1919 1921 rokah vijskovij atashe golova ukrayinskoyi vijskovoyi misiyi pri Posolstvi UNR v Rumuniyi U zhovtni 1920 r S Petlyura nadav povnovazhennya golovi diplomatichnoyi misiyi v Rumuniyi Kostyu Maciyevichu i generalu Delvigu vesti peregovori uklasti vijskovu konvenciyu z uryadom generala P Vrangelya za umov viznannya ostannim samostijnosti UNR i yiyi uryadu Z lyutogo 1921 chlen Vishoyi vijskovoyi radi UNR 3 serpnya 1921 roku pidvishenij do zvannya general polkovnika armiyi UNR Ocholyuvav Tovaristvo kolishnih voyakiv Armiyi UNR ta Ukrayinsku gromadu v Rumuniyi Ne znav ukrayinskoyi movi Pislya 1921 roku zhiv v emigraciyi v Rumuniyi U 1923 1926 rr buv chlenom kerivnogo komitetu ukrayinskoyi emigraciyi v Rumuniyi Pracyuvav inzhenerom na fabrici brativ Shil u Buharesti potim na zavodah Konkordiya v Kodli V 1944 pereyihav u Yegipet de j pomer v Kayiri u comu zh roci Vshanuvannya pam yatiProvulok Sergiya Delviga ye u misti Voznesensk PrimitkiKedrin I Lyubomir Makarushka 5 veresnya 2018 u Wayback Machine Svoboda Dzherzi Siti i Nyu Jork 1986 Ch 31 15 lyutogo S 2 u vidanni Generalitet ukrayinskih vizvolnih zmagan statti Bojko O D datoyu i miscem smerti vkazano 1949 rik Buharest Dzherela ta literaturaBojko O D Delvig Sergij Mikolajovich 9 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2004 T 2 G D S 319 ISBN 966 00 0405 2 V I Golovchenko Delvig Sergij Ukrayinska diplomatichna enciklopediya U 2 h t Redkol L V Guberskij golova ta in K Znannya Ukrayini 2004 T 1 760s ISBN 966 316 039 X za red I Z Pidkovi R M Shusta K Geneza 2001 ISBN 966 504 439 7 Litvin M Naumenko K Zbrojni sili Ukrayini pershoyi plovini XX stolittya Generali i admirali Lviv Harkiv 2007 ISBN 978 966 2918 12 0 Sribnyak I Popenko Ya Diyalnist vijskovogo viddilu Nadzvichajnoyi diplomatichnoyi misiyi UNR u Rumuniyi 1920 r za materialami CAW 30 listopada 2019 u Wayback Machine Rusin International Historical Journal Chisinau Moldova 2019 Vol 57 S 157 178 Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga I K Tempora 2007 ISBN 966 8201 26 4 Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga II K Tempora 2011 355 s ISBN 978 617 569 041 3 Delvig Sergij Mikolajovich ros grwar ru Rosijska imperatorska armiya v Pershij svitovij vijni