У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Венеційсько візантійські війни Венеційсько візантійська 1296 1302 р

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венеційсько-візантійські війни.

Венеційсько-візантійська 1296—1302 років — війна між Венеційською республікою та відновленою Візантійською імперією Палеологів, що була значною мірою спровокована венеційсько-генуезькою Війною Курцоли 1294—1299 років.

Венеційсько-візантійська війна (1296—1302)

Венеційсько–генуезька Війна Курцоли (1294—1299)

Острови, передані за результатами візантійсько-венеційської війни венеційським приватирам

Дата:	Липень 1296 — 4 жовтня 1302
Місце:	Егейське море
Результат:	перемога венеційців

Сторони

Візантійська імперія

Венеційська республіка

Командувачі

Андронік II Палеолог

П'єтро Граденіго

Руджеро Морозіні Малабранка

Військові сили

невідомі

Втрати

невідомі

Передумови

У 1296 році місцеві генуезькі жителі Константинополя зруйнували венеційський квартал і вбили багатьох мирних жителів Венеції. Попри візантійсько-венеційський договір 1285 року, візантійський імператор Андронік II Палеолог негайно підтримав своїх генуезьких союзників і заарештував венеційців, що пережили різанину, зокрема венеційського байло Марко Бембо.

Венеція погрожувала війною Візантійській імперії, вимагаючи репарацій за завдані їй збитки та образи. У липні 1296 року венеційський флот під командуванням Руджеро Морозіні Малабранка штурмував Босфор. Під час кампанії були захоплені різні генуезькі володіння в Середземному і Чорному морях, в тому числі місто Фокея. Також була спалена генуезька колонія Галата, розташована через Золотий Ріг від візантійської столиці. Однак імператор на цьому етапі вважав за краще уникнути війни.

Історія

Відкрита війна між Венецією та Візантією почалася лише після битви при Курцолі та закінчення війни з Генуєю за Міланським договором 1299 року, який надав Венеції свободу в продовженні війни проти греків. Венеційський флот, посилений каперами, почав захоплювати різні візантійські острови в Егейському морі, багато з яких були завойовані візантійцями у латинських володарів приблизно двадцять років тому.

З квітня 1301 р. візантійські посли були направлені до Венеції для мирних переговорів, але марно. У липні 1302 року венеційський флот з двадцятьма вісьмома галерами прибув до самого Константинополя і влаштував демонстрацію сили: адмірал Беллетто Джустініан наказав на очах у жителів візантійської столиці випороти захопоене в полон населення Принцевих островів, у тому числі біженців з Малої Азії, які ховались там від турецького наступу.

Це спонукало візантійський уряд запропонувати мирний договір, підписаний 4 жовтня 1302 року. Відповідно до його умов, венеційці повернули більшу частину своїх завоювань, але зберегли острови Кеа, Санторіні, Серіфос і Аморгос, які утримали за собою приватири, які їх захопили. Візантійці також погодилися відшкодувати венеційцям їхні втрати, зазнані під час різанини венеційців в Константинополі в 1296 році.

Наслідки

Неспроможність візантійців у боротьбі з венеційською загрозою продемонструвала проблему розпуску флоту Андроніком. Острови Егейського моря швидко стали легкою мішенню для амбітних приватирів та авантюристів. Пізніше Андронік спробує відновити флот, але даремно. Останній етап військово-морської переваги Візантії підійшов до кінця

Див. також

Примітки

Bartusis, Mark C. (1992). The late Byzantine army : arms and society, 1204-1453. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. . OCLC 25872397
Angelov, Dimiter (2007). Imperial ideology and political thought in Byzantium (1204-1330). Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-85703-1. OCLC 65207063

Джерела

Острогорський, Георг (2002). Історія Візантії. Літопис, Львів. Переклад з німецької А.Онишко. Geschichte des Byzantinischen Staates von Georg Ostrogorsky. C.H.Beck'sche Verlagsbuchhandlung, Munichen, 1996
Loenertz, Raymond-Joseph (1975). Les Ghisi, dynastes vénitiens dans l'Archipel (1207–1390) (French) . Florence: Olschki. с. 100—03.
Loenertz, Raymond-Joseph (1959). Notes d'histoire et de chronologie byzantines. Revue des études byzantines (French) . 17: 158—67. doi:10.3406/rebyz.1959.1204.
Norwich, John Julius (2000). Bisanzio. Milan: Mondadori. ISBN .
AA.VV. Storia di Venezia, Treccani, 12 Vols., 1990—2002

[1] Bartusis, Mark C. (1992). The late Byzantine army : arms and society, 1204-1453. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. . OCLC 25872397

[2] Angelov, Dimiter (2007). Imperial ideology and political thought in Byzantium (1204-1330). Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-85703-1. OCLC 65207063