Антон Старкопф

Антон Старкопф (ест. Anton Starkopf, 10 (22) квітня 1889, хутір Кярнері, повіт Гар'юмаа — 30 грудня 1966, Тарту) — естонський скульптор. Учень словенського митця Антона Ажбе.

Антон Старкопф
Anton Starkopf
Народився	10 квітня 1889(1889-04-10) Кярнері
Помер	30 грудня 1966(1966-12-30) (77 років) Тарту
Громадянство	Естонія  СРСР
Жанр	скульптура

Життєпис

Народився 10 квітня 1889 року на хуторі Кярнері у повіті Гар'юмаа у сім'ї Рейна та Анни Старкопф.

Навчався в школі Ажбе в Мюнхені (1911-12), «Académie Russe» в Парижі (1912-14). На початку Першої світової війни у 1914 році був помічником у каменотесній майстерні у Дрездені, у 1917 році почав працювати в ательє скульптора-монументаліста у Берліні.

Викладав в Тарту у Вищій художній школі (1919-40; один із засновників і в 1929-40 директор) і (1944-50; професор з 1947, в 1945-48 директор).

Був одружений з художницею Лідією Мей (1920-28), далі — з Аліде Старкопф (Ліппік). Мав сина і дочку.

1950 поїхав у Москву, де працював в ательє . Повернувшись в Естонію у 1954 році, присвятив себе вільній творчості.

Помер 30 грудня 1966 року в Тарту.

Творчість

Старкопф, поруч зі скульптором та художником Антсом Лайкмаа, відноситься до руху «Noor-Eesti» (Молода Естонія), що зародився у 1905 р.

У скульптурах, створених у 1920-х роках, Старкопф наближається до німецьких експресіоністів. Працює з бронзою і деревом, підкреслюючи почуття і зберігаючи при цьому декоративність фігур.

У тридцяті роки у Старкопфа сформувався своєрідний стиль, для якого характерні скупість моделювання, простота площин, виразний силует. Скульптор віддає перевагу граніту.

Для творчості Старкопфа (переважно гранітна , декоративна і меморіальна скульптура) характерні лірико-філософський лад образів, виразні, кілька приземкуваті за пропорціями фігури, модельовані великими узагальненими обсягами.

Окремі твори

• «Сіамський танець» (1925, бронза)
• «П'єта» (1925, дуб)
• «Ведмідь» (1941-44)
• бюст на надгробку Мартіна Ліппа (1932, кладовище Нио, Тарту)
• «Вечір» (1936-37, граніт)
• «Жінка, що лежить» (1937)
• надгробок К. Валдаса (1956, граніт, кладовище Рааді, Тарту)
• «Покинута» (1957, граніт, сад О. Халлика, Тарту)
• «Кам'яна квітка» (1958, Художній музей Естонської РСР, Таллінн)
• «Ромео і Джульєта» (1963)

Відзнаки і вшанування

Був нагороджений 2 орденами і медаллю.

Старкопф фігурує у фільмах:

• «Антон Старкопф» (1966, режисер Реет Касесалу)
• «Бронзовий вік» (2002, режисер Петер Брамбат, сценарій Юта Ківімяе і Петер Брамбат)
• «Три скульптори» (2005, режисер Марк Соосаар)
• «Милі ідеалісти Сір'є й Арсеній Мьолдер» (2007, режисер Рейн Раамат, сценарій Юта Ківімяе)

Існують музей та стипендія імені Антона Старкопфа.

Примітки

1. Дора Гордин [ 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
2. Історія цвинтаря Нио [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
3. . Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 13 квітня 2015.
4. pinterest

Джерела

• Старкопф Антон // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.). (укр.)
• . 21.01.2010. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2015.