Степанов Микола Миколайович

Мико́ла Микола́йович Степа́нов (* 1 травня 1911 — † 2002) — радянський та український архітектор, член Спілки архітекторів, 1981 — заслужений архітектор УРСР.

Степанов Микола Миколайович
Народження	1 травня 1911(1911-05-01)
Смерть	2002(2002)
Країна	СРСР →  Україна
Навчання	Київський національний університет будівництва і архітектури
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ, Одеса, Трускавець та ін.
Реставрація пам'яток	Маріїнський палац (участь), Лівадійський палац (участь)
Членство	Національна спілка архітекторів України
Нагороди	Заслужений архітектор України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Степанов.

Біографія

Навчався у Київській поліграфічній школі. Його навчителями були О. Рубан і М. Рокицький. У 1930–1936 рр. навчався в Київському інженерно-будівельному інституті, по класу Ф. Кричевського. Того часу, з групою студентів під керівництвом Іполита Моргілевського намагався врятувати мозаїки (робив заміри й обстеження) Михайлівського Золотоверхого собору перед його варварським знищенням.

З 1937 року працював у Києві автором-архітектором у інституті «Діпроцивільбуд», згодом — в Інституті художньої промисловості Академії архітектури УРСР.

В тому часі займався проектуванням та будівництвом штабу Київського військового округу по вулиці Банковій, парку Березовий гай на Куренівці, споруд у Могилеві-Подільському.

Учасник Другої світової війни.

1944 року йому доручено зайнятися відбудовою Маріїнського палацу, отримав І премію за розробку конкурсного проекту по відбудові Хрещатика, був в групі відбудовників Лівадійського палацу  (1945).

В 1950-80 роках займається проектувальними та будівельними роботами:

• 1953 — приміщення Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова,
• 1953 — благоустрій Фороського парку,
• 1954 — туберкульозна лікарня (Донецьк),
• 1961 — водолікарня Трускавець,
• 1964 — лікарня у Феофанії,
• 1972 — клініка серцевої хірургії (Київ)

Автор проекту Євпаторійської водолікарні з басейном морської води тощо.

Є автором проекту забудови Північного району Одеси, комплексу гуртожитків на одеській вулиці Ювілейній. З 1961 року працював викладачем у КДХІ, з 1963 — доцент, 1977 — професор. У 1993 — отримав звання почесного професора цього ВНЗ.

Розробив та читав теоретичний курс по інтер'єру житлових й громадських будівель.

Написав велику кількість статей по теорії та історії архітектури.

Майстерно малював та займався акварельним живописом.

Джерела

• Прес-центр^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Календар пам'ятних дат^{[недоступне посилання з липня 2019]}