Слободищенський трактат

Слободищенський (або Чуднівський) трактат — договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Річчю Посполитою в Слободищі, коло міста Чуднова 17 (27) жовтня 1660 року.

Слободищенський трактат
Слободищенськие трактати
Тип	договір
Підписано	17 жовтня 1660
Підписанти	Гетьманщина і Річ Посполита

Слободищенський трактат скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659 року, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв'язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658 року, сторона Речі Посполитої, репрезентована гетьманом Станіславом Потоцьким і Єжи-Себастьяном Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору.

Зміст

Слободищенський трактат містив наступні основні пункти:

1) Гетьмани Потоцький та Любомирський мають підтвердити своєю присягою Гадяцьку угоду за винятком пунктів, які стосуються князівства Руського;

2) Юрій Хмельницький з Військом Запорозьким відступає від московського царя і не повинен шукати іншого покровителя, ніж короля Речі Посполитої

3) Гетьман з Військом Запорозьким повертається в Україну, щоб повернути фортеці, які знаходяться під контролем московитів;

4) Переяславському полковнику Тимофію Цюцюрі прощаються його провини. Він зобов'язується повернути зброю проти московитів і довести свою вірність королю;

5) Ніжинському та Чернігівському полкам наказано відступитися від росіян, інакше Хмельницький мусить виступити проти них;

6) У випадку бунту на Запорожжі чи в інших місцевостях гетьман має його придушити;

7) Володіння кримського хана не повинні зазнавати нападу з боку козаків доки триває дружба між ханом та королем Речі Посполитої;

8) Присягнути королю має не лише гетьман, але й простолюд перед присланими комісарами.

Значення

На підставі Слободищенського трактату Україна отримала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов'язана воювати разом з військом Речі Посполитої проти Москви й не нападати на Кримські володіння. Наслідком цього трактату була капітуляція московського війська й довголітній кримський полон його головнокомандувача, боярина Василя Шереметєва. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки, на чолі з Якимом Сомком і Василем Золотаренком, під загрозою московської помсти, залишилися на боці Москви. Цим був започаткований поділ Козацько-Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини.

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське крісло захиталось під Юрієм Хмельницьким. Претендентів на булаву вистачало в українських землях. На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Яковом Сомком, Іваном Брюховецьким та Василем Золотаренком. На Чорній раді у Ніжині (червень 1663) гетьманом у результаті заколоту було обрано Івана Брюховецького.

Див. також

• Слободищенська битва
• Битва під Чудновим (1660)

Література

• В. Ю. Крушинський. Слободищенський трактат 1660 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — .
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .

Посилання

• Слободищівський трактат 1660 // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Слободищенський трактат 1660 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — .