Кубанський погром напад на частину території Південно Східної частини Російської імперії на початку серпня 1717 року ног

Кубанський погром — напад на частину території Південно-Східної частини Російської імперії на початку серпня 1717 року ногайців, черкесів і козаків-некрасівців, що жили на річці Кубань.

Участь останніх була викликана, ймовірно, помстою за вигнання з рідних місць як учасників Булавінського повстання, глибокою ворожістю до політики Петра Першого та релігійними мотивами (некрасівці були старообрядцями).

Походом з метою захоплення рабів (ясирів) для продажу на чорноморських ринках керував «салтан» (сераскер) Бахти Герай, представник ханської династії кримських татар.

Перебіг конфлікту

Зосередивши сили на війні зі Швецією, Петро I зменшив охорону південно-східної (Пензенсько-Симбірської) ділянки кордону: система оборони була ослаблена; фортечні стіни занепадали, гарнізони були невеликими і слабко озброєними, чим скористалися ногайці, черкеси і кубанці, які завдали удару по ряду районів Середнього Поволжя. Загальна чисельність нападників становила близько 40 тис. осіб.

1 серпня 1717 кубанці розташувалися на річці Карай (притока Ворони).

2 серпня вони блокували місто-фортецю Петровськ, 3 серпня — місто Пензу, вторглися в межі Пензенського, Верхнєломівського і Керенського повітів, дійшовши до міста-фортеці Саранськ. Розсипавшись по захопленій місцевості, кубанці загонами в 50—100 чоловік приступили до захоплення ясирів і спалення сіл і селиш, вбиваючи тих, хто чинив опір. Завзято билися захисники Рамзайського острогу, які затримали поступ кубанців. Спустошивши місцевість від міста Петровська на річці Медведиці до міста Керенська, нападники відступили, відвівши з собою до 18 тисяч ясирів.

Глибоке проникнення (близько 1000 верст) кубанців на територію імперії стало можливим як завдяки раптовості нападу, так і через нечисленність донських козаків, які постраждали від репресій за участь у Булавінському повстанні (1707—1709).

На зворотному шляху війська Бахти-Герая зустрілися з давніми противниками — калмиками і кабардинцями — і були розгромлені.

Наприкінці 1717 року за указом Петра I між Пензою та Саратовом було розміщено чотири драгунські полки, потім розпочато будівництво Царицинської сторожової лінії, завершення якої поклало край набігам на російські околиці кубанських та кочових народів Дикого поля.

Література

Пензенская энциклопедия. — М., 2001. — С.272
Чекалин Ф. Ф. К истории большого кубанского погрома в 1717 году // Пензенские губернские ведомости. — 1893. — № 109.