Сорокіна Ніна Іванівна

Ніна Іванівна Сорокіна (рос. Нина Ивановна Сорокина; 13 травня 1942(19420513), Електросталь — 8 жовтня 2011, Москва) — радянська і російська артистка балету, солістка Большого театру, балетний педагог. Народна артистка СРСР (1987).

Сорокіна Ніна Іванівна
Народилася	13 травня 1942(1942-05-13)^[1]^[2] Електросталь, Московська область, РРФСР, СРСР
Померла	8 жовтня 2011(2011-10-08)^[1]^[2] (69 років) Москва, Росія
Поховання	Кунцевський цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	балерина
Alma mater	Московська державна академія хореографії (1961)
Заклад	Російський університет театрального мистецтва і Державний академічний Великий театр Росії
IMDb	nm2146658
Нагороди та премії

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сорокіна.

Біографія

Народилася 13 травня 1942 року в місті Електросталь Московської області. Закінчила Московське хореографічне училище, педагог — .

У 1961—1988 роках — у трупі Большого театру, удосконалювалася під керівництвом Марини Семенової.

Ніна Сорокіна — перша виконавиця партій: Дівчина («Геологи», 1964, балетмейстери і Володимир Васильєв), Обраниця («Весна священна», 1965, балетмейстери ті ж), Дівчина («Ікар», 1971, балетмейстер Володимир Васильєв), Кіті («Анна Кареніна», 1972, балетмейстери Майя Плісецька, Наталя Риженко, Віктор Смирнов-Голованов), Кохана («Осяяння», 1973, балетмейстери Риженко, Смирнов-Голованов), Редисочка («Чіполіно», 1977, балетмейстер Генріх Майоров) .

У репертуарі Сорокіної — головні партії в класичних і сучасних балетах, у тому числі: Сильфіда («Шопеніана»), Жанна («Полум'я Парижа»), Весна («Попелюшка»), Лауренс; принцеса Флоріна та Аврора («Спляча красуня»), Маша («Лускунчик»), Кітрі; Асель («Асель»), Господиня Мідної гори; Анастасія («Іван Грозний»), Муза («Паганіні»), Шура Азарова («Гусарська балада»), Геро («Любов'ю за любов»), Незнайомка («Ескізи»).

З 1989 року — педагог-репетитор гастрольно-концертної трупи «Зірки Великого балету».

З 1993 року — викладач класичного танцю хореографічної школи імені Л. М. Лавровського (зараз Московське державне хореографічне училище імені Л. М. Лавровського).

Була професором, керівником майстерні в Російському університеті театрального мистецтва (ГИТИС).

Знімалася в телебалеті «Пустотливі частушки» (1970), в телефільмах-концертах «Хореографічні новели» (1973), «Танцюють Ніна Сорокіна і Михайло Лавровський» (1982).

Ніна Сорокіна — лауреат Міжнародних конкурсів артистів балету у Варні (1966) і Москві (1969). Володарка премії «Золота зірка» на Міжнародному фестивалі танцю в Парижі (1970).

Ніна Іванівна Сорокіна відрізнялася граціозним, легким, технічно досконалим танцем, драматичним хистом. За віртуозності її порівнювали з Ольгою Лепешинською.

Померла 8 жовтня 2011 у Москві після тривалої хвороби, похована на Кунцевському кладовищі.

Фільмографія

• «Секрет успіху» (1964, музичний фільм)
• «Створення танців» (1967, документальний фільм)
• «Молодий балет світу» (1969, документальний фільм)
• «Пустотливі частівки» (1970, фільм-балет)
• (1971, фільм-балет; Аврора)
• «Хореографічні новели» (1973, фільм-балет)
• «Анна Кареніна» (1974, фільм-балет; Кіті)
• «Великий балет» (1980, фільм-концерт)
• «Ці чарівні звуки...» (1981, фільм-балет)
• «Танцюють Ніна Сорокіна і Михайло Лавровський» (1982, фільм-концерт)

Примітки

1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
   d:Track:Q37312
2. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056

Посилання

• Нина Ивановна Сорокина. Биографическая справка