Трансмізогінія

Трансмізогінія ― це перетин трансфобії та мізогінії. Трансмізогінія включає мізогінію, сексизм, трансфобію та цисексизм щодо трансжінок та небінарних людей, які можуть не передавати жінку ― цисгендери чи трансчоловіки.

Цей термін був запроваджений Джулією Серано у своїй книзі 2007 . За словами Серано, трансмізогінія є перехресною  формою сексизму, заснованим на взаємодії між опозиційним та традиційним сексизмом. Вона пояснила, що традиційний сексизм ― це «віра в те, що чоловічість і маскулінність перевершують фемінність і жіночність», а опозиційний сексизм ― це «віра в те, що жінка і чоловік ― це жорсткі, взаємозаперечні категорії».

Трансмізогінія є центральним поняттям трансфемінізму і на нього часто посилаються в інтерсекційній феміністичній теорії. Те, що жіночість трансжінок (а не лише їх фемінність) є джерелом трансмізогінії, заперечують деякі , які стверджують, що трансжінки не є жінками.

Причини

У Whipping Girl Джулія Серано пише, що існування трансжінок розглядаються як загроза «чоловічий гендерній ієрархії, де передбачаються, що чоловіки краще, ніж жінки, і що мужність перевершує жіночність». Теоретик гендерних питань Джудіт Батлер повторює це припущення, заявляючи, що вбивство трансгендерних жінок є кроком до утвердження «домінування».

Трансжінки також розглядаються як такі, що загрожують гетеросексуальності чоловіків-цисгендерів. У засобах масової інформації такі «ошуканці», як Діл, трансгендерна жінка з фільму 1992 року, викликають обурення та чоловічу гомофобію в аудиторії, коли виявляється, що вона трансгендер.

Трансгендерні жінки стикаються з більш жорстким рівнем дискримінації, ніж інші трансгендери. Дослідження на робочому місці після зміни статі, показало, що трансжінки в середньому втрачають майже третину зарплати, менше поважаються й отримують більше домагань. Разом з тим трансчоловіки часто стикаються з підвищенням зарплати та більшим авторитетом на робочому місці.

За словами Лаури Касере (2014), транслюди зазнають непропорційно великої кількості злочинів на ґрунті ненависті, а трансжінки потерпають від більшості цих злочинів. Національна коаліція програм боротьби з насильством у США (2012 р.) виявила, що насильство в поліції втричі вище щодо трансгендерів, ніж проти цисгендерних людей. Насправді понад половина всіх вбивств проти ЛГБТІК-спільноти були скоєні проти трансгендерних жінок. У Сполучених Штатах більша частина трансмізогінії спрямована на кольорових трансжінок. Фонд правозахисної Кампанії за права людини (2018) повідомляє про значний збіг між гендерною ідентичністю та расою жертв: з відомих вбивств трансгендерних людей з 2013 по 2018 рік приблизно 92% були трансжінками, а приблизно 70% були чорношкірими. Kacere (2014) також заявляє, що 21% трансгендерних жінок і 47% чорношкірих трансгендерних жінок зазнали ув'язнення, такі показники набагато вищі за показники для загального населення США.

Дослідження, присвячене дискримінації лесбійок, бісексуалів, транссексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів в Еквадорі, показало, що трансгендерним жінкам «бракує захисту від дискримінації як у законодавстві, так і на практиці». Як результат, трансжінки стикаються з насильством, сексуальним насильством та дискримінацією в освітніх, медичних та інших закладах.

В психології

Джулія Серано у Whipping Girl зазначила, що , розлад, зазначений у DSM-IV, згадує лише про перехресне одягання чоловіків. Подібним чином аутогінефілія була визнаним розладом у DSM-IV, але аутоандрофілія ― ні. Посібник з діагностики та статистики психічних розладів був переглянутий у 2013 році, а трансвестичний фетишизм та розлад статевої ідентичності були вилучені; трансвестичний розлад та гендерна дисфорія були результатом перегляду. Іншим доповненням до DSM-V щодо статі є трансвестичний розлад, при якому гетеросексуальний чоловік відчуває відмежування від присвоєної йому статі, оскільки отримує задоволення від одягання в жіночий одяг. 

Сексуалізація та домагання

Джулія Серано заявила, що багато транс-жінок відчувають додатковий рівень мізогінії у формі фетишизації. Вона зазначає, що, попри перехід, трансжінок все ще сприймають як чоловіків; однак їх рідко сексуалізують як таких. У порноіндустрії, цільовою аудиторією якої є переважно гетеросексуальні чоловіки, трансжінки в основному представлені як сексуальні об'єкти. Серано зауважує, що коли вона перебуває в соціальному середовищі, де вона, як відомо, є транссексуалкою, наприклад, читає вірші, вона отримує набагато більше відвертих сексуальних коментарів, ніж у подібних обстановинах, де її вважають цисгендерною жінкою. 

За словами Серано, сексуалізація трансжінок відбувається не лише тому, що трансгендерні жінки за своєю відносною рідкістю розглядаються як «екзотичні»: вона зазначає, що трансжінки особливо сильно сексуалізуються, якщо порівняти з іншими типами «рідкісних» жінок. У Whipping Girl Серано пише про те, що вона називає «дихотомією хижак–здобич», де «чоловіків незмінно розглядають як хижаків, а жінок як здобич». Через цю точку зору, трансжінки сприймаються як принади чоловіків.

Трансмізогінія чи трансфобія

Трансмізогінія є окремою категорією трансфобії, оскільки трансмізогінія в основному зосереджується на трансжінках та інших трансгендерних особах, які демонструють жіночність, тоді як трансфобія є більш загальним терміном, що охоплює ширший спектр упереджень та дискримінації щодо транссексуалів та трансгендерних осіб. Джулія Серано зазначає, що «коли (якщо) більшість жартів, про транслюдей, зосереджуються на «чоловіках, одягнених у сукні», або «чоловіках, які хочуть відрізати пеніси», що не є трансфобією ― це трансмізогінія. Коли більшість випадків насильства та сексуального насильства, вчинених проти транслюдей, спрямовані на трансжінок, це не трансфобія ― це трансмізогінія».

Див. також

• Фемінізм
• Кіріархія
• Іго
• TERF
• Феміністичні погляди на трансгендерні теми

Список літератури

 

1. Arayasirikul, Sean; Wilson, Erin C. (2018). Spilling the T on Trans-Misogyny and Microaggressions: An Intersectional Oppression and Social Process Among Trans Women. Journal of Homosexuality. 66 (10): 1415—1438. doi:10.1080/00918369.2018.1542203. ISSN 0091-8369.
2. Kevin L. Nadal (2017). The SAGE Encyclopedia of Psychology and Gender. SAGE Publications. с. 1728—1731. ISBN .
3. Serano, Julia. Transmisogyny primer (PDF). Процитовано 10 вересня 2014.
4. Harrison, Kelby (2013). Sexual deceit: the ethics of passing. Lexington Books. с. 12. ISBN .
5. Jeffreys, Sheila (2014) Gender Hurts, Routledge, , page 8.
6. Serano, Julia (2007). Whipping girl (вид. [Online-Ausg.].). Berkeley: Seal Press. ISBN .
7. Why Do Men Kill Trans Women? Gender Theorist Judith Butler Explains. Broadly (амер.). 16 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.
8. Serano, Julia (2007). Whipping girl (вид. [Online-Ausg.].). Berkeley: Seal Press. ISBN .
9. Schilt, Kristen; Wiswall, Matthew (2008). Before and after: Gender transitions, human capital, and workplace experiences. B.E. Journal of Economic Analysis and Policy. 8 (1): 1—28. doi:10.2202/1935-1682.1862. Процитовано 28 листопада 2020.
10. National Coalition of Anti-Violence Programs (2013). A Report from the National Coalition of Anti-Violence Programs (NCAVP): Lesbian, Gay, Bisexual, Transgender, Queer, and HIV-Affected Hate Violence in 2012 (PDF). National Coalition of Anti-Violence Programs. Процитовано 17 вересня 2020.
11. Kacere, Laura (27 січня 2014). Transmisogyny 101: What It Is and What Can We Do About It. Everyday Feminism (амер.). Процитовано 21 квітня 2017.
12. Human Rights Campaign Foundation (2018). A National Epidemic: Anti-Transgender Violence in America in 2018 (PDF). Human Rights Campaign Foundation, Public Education & Research Program. Процитовано 17 вересня 2020.
13. Kacere, Laura (27 січня 2014). Transmisogyny 101: What It Is and What Can We Do About It. Everyday Feminism (амер.). Процитовано 21 квітня 2017.
14. Almeida, Aline Britto de; Vásquez, Elizabeth; Rodríguez, Mónica; Klein, Guayaquil Dayane; Cordero, Tatiana Mendieta; Varea, Soledad (2008). (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 1 серпня 2019.
15. Bianco, Marcie (September-October 2016). A manifesto for all: Bisexual trans activist and author Julia Serano wants to make feminism inclusive (PDF). . Т. 26, № 5. с. 28—29.