У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвиненко Литвиненко Катерина Петрівна 7 листопада 1921 25 вересня 19

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвиненко.

Литвиненко Катерина Петрівна (7 листопада 1921–25 вересня 1997, Київ, Україна) — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (1960), член Спілки кінематографістів України. Дружина Заслуженого працівника культури УРСР, відомого перекладача, члена Спілки журналістів, члена Спілки письменників України Романа Миколайовича Терещенка.

Катерина Петрівна Литвиненко

Народилася	7 листопада 1921(1921-11-07) Сухий Хутір, Криничанський район, Україна
Померла	25 вересня 1997(1997-09-25) (75 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	акторка
IMDb	nm0514837

Нагороди та премії
Заслужена артистка УРСР (1960)

Біографія

Народилась 7 листопада 1921 року в с. Сухий Хутір, Дніпропетровської області. Батько — Литвиненко Петро Якович, з селян. Мати — Гординська Варвара Прокопівна. Катерина Литвиненко закінчила Дніпродзержинську середню школу № 16. Працювала у театрах Дніпродзержинська, Пскова, Мукачева, Молотовська (зараз Северодвинськ), Одеси.

В 1953 році на кіностудії им. А. П. Довженко режиссерами ісааком Шмаруком і Віктором івченко була відзнята стрічка «Доля Марини», де Катерина Литвиненко зіграла свою першу в кіно и зразу ж головну роль — роль Марини, простої колгоспниці. В 1954 році цей фільм було номіновано на гран-прі 7-го Канського міжнародного кінофестивалю (Кани, Франція), де фільм і його головна героїня викликали в пресі численні захоплені відгуки, а радянська делегація з цього приводу знаходилась в центрі загальної уваги.

Катерину Литвиненко вітали Жан Кокто, Пабло Пікассо, Фернан Леже. Демонстрація стрічки викликала непідробну цікавість публіки: молодій актрисі К. Литвиненко прийшлося цілу годину діставатись з Палацу фестивалю до готелю. Хоча готель, де розташувалась радянська делегація, знаходився в двох сотнях метрів від Палацу.

Французькі газети писали наступного дня: «Це була жінка надзвичайної простоти, мало властивої зіркам світового кіно, осяйної вроди без прикрас і абсолютної природності в поведінці. Та все це було нічим у порівнянні з тим величезним успіхом, що прийшов до неї увечері після перегляду „Долі Марини“, незабутнім втіленням якої вона є. Досі рекорд автографів належав Джині Лолобріджиді. Катерина Литвиненко побила його 2-го квітня».

До складу радянської делегації на 7-му Канському фестивалі входили Г. Александров, Л. Орлова, С. Юткевич, А. Хорава, К Литвиненко, К. Лучко. Піcля показу фільму радянська делегація була запрошена в помешкання Пабло Пікассо.

На початку 1955 року на запрошення Гната Петровича Юри Катерина Литвиненко стала актрисою Київського українського драматичного театру імені І. Франка.

В колектив франківців Е. Литвиненко прийшла вже досвідченим митцем з чималим творчим вантажем. Були зіграні десятки провідних ролей сучасної і класичної драматургії.

В Tеатрі ім і. Франка Катерина Петрівна Литвиненко зіграла в багатьох п'єсах Олександра Корнійчука: « Банкір», « Чому посміхалися зорі», « Над Дніпром», «Сторінка щоденника», «Мої друзі». Артистка створила яскраві образи Марусі («Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького), Маври (« У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Варки (« Безталанна» і. Карпенка-Карого), інгігерди («Ярослав Мудрий» і. Кочерги).

Багато глядачів запам'ятали К. Литвиненко в ролях Гонерільї — «Король Лір» В. Шекспіра, леді Патерсон — «Острів Афродіти» А. Парніса, Дорімени — «Міщанин-Шляхтич» Ж.-Б. Мольєра.

У кожної актриси є ролі, які надовго запам'ятовуються. З таких творчих здобутків можна назвати Клеопатру з вистави « Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука. Про виконання ролі Клеопатри Катериною Петрівною в свій час було сказано и написано достатньо багато.

За свою творчу карьеру Катерина Литвиненко зіграла біля 120 ролей в театрі і кіно.

В 1959—1969 роках відомий український художник ісаак Тартаковський написав два портрети Катерины Литвиненко. Один з них знаходиться в колекції Херсонського художнього музею им. А. Шовкуненка, другий — в сімейній колекції.

Актриса пішла з життя в Киеві 25 вересня 1997 року.

Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

В 2012 році в Киеві на будинку по вулиці Архітектора Городецького, 4, де деякий час мешкала Катерина Петрівна, встановлена меморіальна дошка, автором якої є скульптор Ю. Кісельов.

Фільмографія

Знялась у фільмах:

«Доля Марини» (1953, Марина)
«Є такий хлопець» (1956, Єлизавета Дмитрівна),
«Загін Трубачова бореться» (Оксана)
(1956, Явдоха)
«Кров людська — не водиця» (1960)
«Дмитро Горицвіт» (1961, Докія)
«Українська рапсодія» (1961, епіз.)
«Дума про Британку» (1969, епіз.)
«Наш спільний друг» (Озорнова)
(1962, т/ф, Гільда)
(Клеопатра)
(Магдалена Романівна)
«Прості турботи» (голова колгоспу)
(Тетяна) та інших.

Література

Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.94;
Енциклопедія Українознавства. Т.4. Львів, 1994. — С.1301.
Денис Захаров. « Сім'я, що прославила Україну». «Хрещатик». 27 серпня 2003
Петро Кувік. « Такого не робила жодна кінозірка». «Культура і життя». 13 серпня 2008
Галина Яблонська, народна артистка Украины. «Золотий профіль». «Українська культура». 3/98
Валерій Гайдабура. "її вітали Жан Кокто, Пікассо, Леже…"Кіно-Театр" 2015. № 5.

Посилання

http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/w/sov/17243/works/ [ 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]