Байбузи (село)

Ба́йбузи — село в Україні, Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Мошнівській сільській громаді.

село Байбузи
Сільська рада Сільська рада
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Черкаський район
Громада	Мошнівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA71080290020053462
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	До 1656 р.
Населення	1765 (на 2001 рік)
Площа	0 км²
Густота населення	0 осіб/км²
Поштовий індекс	19617
Телефонний код	+380 472
Географічні дані
Географічні координати	^H G O
Середня висота над рівнем моря	82 м
Місцева влада
Адреса ради	с. Мошни
Карта
Байбузи
Байбузи
Мапа
Байбузи у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Байбузи.

Село знаходиться в історико-географічному регіоні Наддніпрянщина, у північно-західній частині Черкаського району на північному підніжжі Мошногірського кряжу, на річці Вільшанці, правій притоці Дніпра. Відстань від Черкас автомобільними шляхами — 40 км.

Етимологія

Існує декілька версій походження назви села:

• назва татарського походження і складається з двох слів — «бай» та «буза». Перше означає багатий, могутній або господар, статний чоловік; друге — сірий, сріблястий, сивий. Назва давалась як ім'я дітям з побажанням дожити до сивої старості або прізвисько поважним людям;
• назва татарського походження і походить від бузи — напою з проса, яке сіяли татари, що залишились тут проживати після монголо-татарської навали;
• Похилевич Лаврентій Іванович запропонував у «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії»1864 року інший варіант:

«Років за півтораста на тому місці, де нині розташоване село, серед непрохідних боліт, був хутір із пасікою Пожозького жителя Байбуза (Є дворянське прізвище — литовське Байбузи, яке походило від Татарського Мурзи Михайло Байбуз Грибунович одержав від короля Стефана землі над річкою Сулою, якими згодом поступився князю Олександру Вишневецькому; про що свідчить конституція 1590 року, fol. 588.). Мало-помалу число жителів у хуторі збільшилося й утворилося спочатку поселення, а потім село». Оригінальний текст (рос.) «Лет за полтораста на том месте, где ныне находится село, среди непроходимых болот, был хутор с пасекой Пожежского жителя Байбуза (Есть дворянская фамилия — литовская Байбузы, происходящая от Татарского Мурзы Михаил Байбуз Грыбунович получил от короля Стефана земли над рекой Сулой, которые в последствии уступил князю Александру Вишневецкому; о чем свидетельствует конституция 1590 года, fol. 588.). Мало по малу число жителей в хуторе увеличилось и образовалась сначала деревня, а потом село».

Населення

За даними перепису 2001 року в селі мешкало 1765 осіб.

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	1 735	98,30 %
Російська	30	1,70 %
Разом	1 765	100,00 %

Історія

Точної дати заснування села невідомо. Однак виявлені поблизу села залишки поселень епохи неоліту та періоду Київської Русі свідчать про залюднення місцевості з давніх часів. На східній околиці підіймається курган над берегом річки Вільшанка, відомий як Стара Січ. На західній околиці містяться кургани Климовщина та Чернещина. На останньому ще до татаро-монгольської навали існував монастир, який був зруйнований та пограбований татарами. Щодо Климівщини, то існує легенда про можливість знайти золото у пісках під Великдень.

З кінця 14 століття придніпровські землі потрапили у володіння Великого князівства Литовського, а з кінця XVI століття — Речі Посполитої. Саме від тиску польської влади почались утворюватись козацькі загони й село не стало винятком. Байбузівські козаки брали участь у визвольній війні Богдана Хмельницького, 12 липня 1656 року в одному з універсалів Гетьмана йдеться саме про Байбузи «Наказ Богдана Хмельницького Ярмолі повернути Охрімові Троцю та Байбузисі сіножать».

1796 року у селі була збудована дерев'яна церква. На початок 19 століття у селі проживало 340 осіб і воно належало до володінь В. Енгельгарда. Станом на 1864 рік у селі проживало вже 1236 осіб, вони займались в основному землеробством, а восени та взимку — ткацтвом та торгівлею деревним вугіллям.

На 1900 рік у селі проживало 2034 особи й основним видом діяльності населення стало ткацтво. Селом володіла поміщиця Балашова, якій належало 2852 із 3693 десятин. 1891 року був збудований спиртовий завод в урочищі Рудка, 1907 року — кінний завод, а на річці Вільшанці — водяний млин. У 1907-1909 роках у Байбузах збудовано нову церкву, стару розібрали, а з матеріалів у 1913–1914 роках збудували нову школу (перша школа була організована 1861 року у будівлі волосного управління). Прикрасою церкви стала чудотворна Байбузівська ікона Божої Матері. 1933 року, у часи радянської влади, церква була закрита, а в будівлі облаштували школу (вона згоріла в роки Другої світової війни). Під час Першої світової війни на фронт було мобілізовано 247 чоловік.

У 1917—1921 роках у селі кілька разів змінювалась влада.

8 лютого 1920 року до Байбуз під час Зимового походу прибула Київська збірна дивізія Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником, до складу якої входив тоді Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР. У Байбузах з Кінного полку Чорних Запорожців та Кінного полку імені Гетьмана Мазепи було створено Кінну бригаду на чолі з Петром Дяченком, яку 9 лютого було виправлено на здобуття Сміли.

1928 року створено 3 ТСОЗи: «Іскра», «Перемога» та «Більшовик», які 1930 року реорганізовані у колгосп «Іскра». З 1924 року працювали лікнеп та будинок-читальня, 1927 року відкрито сільський клуб та медпункт, введено семирічне навчання у школі, почали діяти гуртки та бібліотека. В роки Голодомору у селі загинуло близько 500 осіб. Після арешту та розстрілу 1937 року у Києві начальника КВО, уродженця села, Григорія Рябоконя, Байбузами пройшли масові репресії. Понад 40 селян року були арештовані та розстріляні. В роки Другої світової війни під час окупації загинуло 17 селян (через таку малу кількість ходить легенда про допомогу чудотворної ікони). На фронтах воювало 475 односельців, 298 з яких загинули, а 175 нагороджено орденами та медалями.

Після війни почалось відновлення села, найбільшого розквіту воно зазнало у 1970-х роках. Тоді був збудований міст через Вільшанку, заасфальтовано вулиці, проведено газ, збудовано капітальні колгоспні двори, кінний завод, збудовано Байбузівську загальноосвітню школу. В роки незалежності було відновлено церкву.

Відомі люди

• Городецький Владислав Владиславович — автор проекту ґуральні та ректифікаторні в селі.
• Гриценко Іван Сергійович  — декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук.
• Катренко Андрій Миколайович — український історик, архівознавець, археограф, фахівець з нової історії України, доктор історичних наук, професор.

Галерея

• Школа
• Сільська амбулаторія
• Будинок культури
• Святоуспенська церква
• Пам'ятник Рябоконю Г. Н.
• Пам'ятник загиблим односельцям
• Пам'ятник визволителям

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

Примітки

1. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
2. Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
3. Ignacy Trybowski. Horodecki Władysław Leszek (1863—1930) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1962.— t. X/1, zeszyt 44.— 160 s. (пол.) S. 2.

Посилання

• http://beket.com.ua/cherkasskaja/bajbuzy/ [ 22 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• http://arhiv.orthodoxy.org.ua/node/4461 [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Bajbuzy, wieś nad rzeką Kanawą, dopływem Olszanki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 68. (пол.)

Коментарі

1. Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии