Майрановський Григорій Мойсейович

Григорій Мойсейович Майрановський (1899, Батумі, Кутаїська губернія, Російська імперія — 1964 або грудень 1964, Махачкала, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР) — керівник токсикологічної лабораторії НКВС-МДБ (1937—1951), полковник медичної служби (1943), доктор медичних наук, професор (1943).

Майрановський Григорій Мойсейович
Народився	1899^[1]^[2] Батумі, Кутаїська губернія, Російська імперія
Помер	1964^[1] або грудень 1964^[2] Махачкала, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР
Діяльність	лікар, біохімік
Alma mater	^d
Заклад	Токсикологічна лабораторія спецслужб СРСР
Військове звання	полковник
Партія	КПРС
Нагороди
Теодор Ромжа, архієпископ української греко-католицької церкви в Ужгороді (його підозрювали в співпраці з озброєним націоналістичним підпіллям, а діяльність його розцінювалася як загроза політичній стабільності Закарпаття, що увійшло до складу СРСР лише в 1945 році); Майрановский прибув в Ужгород, де передав ампулу з отрутою кураре агентові органів безпеки — медсестрі в лікарні, де Ромжа знаходився після автомобільної аварії, яка і зробила смертельний укол; Самет (польський єврей, інтернований в 1939 році, займався в Ульяновську секретними роботами з використання трофейного німецького устаткування на радянських підводних човнах, встановив контакти з англійцями і мав намір емігрувати в Палестину; Майрановский зробив Самету під час профілактичного огляду ін'єкцію отрути кураре)[3] і Ісайя Оггінс (Isaiah Oggins), американський громадянин, що виконував завдання НКВД за кордоном, заарештований в 1938 році за підозрою в подвійній грі і засуджений Особливою нарадою до восьми років ув'язнення; у кінці війни американська влада на підставі звернення його дружини намагалася добитися його повернення в США, що могло завдати серйозного збитку СРСР; у 1947 році Майрановський під час медичного обстеження у в'язниці зробив Оггінсу смертельний укол, після чого Судоплатову і Ейтингону було доручено поховати тіло на єврейському кладовищі в Пензі. Арешт і подальша доля 13 грудня 1951 р. Майрановский був заарештований. Знаходячись у в'язниці, Майрановський боровся за свою реабілітацію, написав декілька листів на ім'я міністра державної безпеки С. Д. Ігнатьєва, а пізніше — Берії. Проте, як пише Судоплатов, згодом ці листи були використані слідством проти самого Майрановського, а також Берії, Абакумова і Меркулова. У квітні 1956 року Президією Верховної Ради СРСР було прийнято рішення: «Враховуючи зв'язки Майрановского з викритими ворогами народу Берія і Меркуловим, виконання їм особливо довірчих завдань цих осіб і соціальну небезпеку Майрановського як особи, що проводила нелюдяні досліди над живими людьми, дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 березня 1953 року про амністію на засудженого Майрановського Григорія Мойсейовича не поширювати і обмежитися відбуттям покарання за винесеним йому вироком». Після відбуття покарання звільнився в грудні 1961 року, спроба реабілітуватися призвела до ще одного арешту. Після звільнення на початку 1962 року Майрановському було заборонено жити в Москві, Ленінграді і столицях союзних республік. Останні роки життя він працював в одному з НДІ в Махачкалі. Помер в 1964 році. Нагороди орден Червоної Зірки (5.11.1944) орден «Знак Пошани» (20.09.1943) 6 медалей нагрудний знак «Почесний працівник НКВС» (27.04.1940) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16.06.1962 позбавлений усіх нагород. Примітки MAK d:Track:Q105192847 Петров Н. В. Кто руководил органами госбезопасности: 1941—1954 — Мемориал, 2010. — d:Track:Q2061139d:Track:Q851563d:Track:Q28027554 Посилання Майрановський на сайті «Хронос» [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.) Довідник «Хто керував органами держбезпеки. 1941—1954» [ 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.) Сталінський «доктор смерть»: Першу токсикологічну лабораторію більшовики створили в 1921 р. [ 8 травня 2015 у Wayback Machine.]