Циатій

Циа́тій, іноді ціа́тій або ке́лишок (лат. cyathium) — тип (цимозного суцвіття), що складається з сильно редукованих верхівкої жіночої та п'ятьох бічних чоловічих квіток. Окремі квітки у складі циатію в свою чергу розглядають як результат редукції одностатевих жіночих і чоловічих суцвіть. За характером редукції циатій можна віднести до видозміненого .

Схематична будова циатію: зеленим показана вісь суцвіття, приквітки, тичинкові нитки і ніжка маточкової квітки, червоним — пиляки і маточка. Число тичинок є умовним, в дійсності їх п'ять.

Вперше він був описаний Карлом Ліннеєм у 1753 році як квітка. У 1786 році Жан Батист Ламарк висловив думку, що циатій є суцвіттям. Суперечки серед ботаніків точилися понад сто років і навіть у XIX столітті Анрі Ернест Байон все ще припускав, що циатій є особливим різновидом двостатевих квіток. За сучасними уявленнями, його слід вважати  — типом суцвіття, що виконує функцію окремої квітки. Така тривала неузгодженість в поглядах науковців обумовлена дуже незвичною будовою цього морфологічного утворення.

Опис

В циатії жіноча квітка завжди гола (тобто позбавлена оцвітини), а чоловічі квітки представлені поодинокими тичинками, які своїми нитками прикріплені безпосередньо до квітколожа. Просторово вони розташовані навколо жіночої квітки і додатково оточені п'ятьма (рідше чотирма) приквітками, внаслідок чого циатій часто набуває вигляду крихітного букета, горщика чи келиха (звідси і його українська назва). Приквітки чергуються із нектарниками (часто зрощеними між собою), яких може бути від одного до десяти. Нектарники зрідка можуть мати пелюсткоподібні придатки, приквітки також бувають великими і яскраво забарвленими. Враховуючи сильну редукцію квіток, у циатії вони фактично заміняють відсутні пелюстки, привертаючи увагу запилювачів. Таким чином, усе суцвіття діє як єдина ентомофільна квітка. У деяких тропічних молочаїв приквітки називають («циатійними листками»), в них вони виконують захисну функцію.

Будова циатіїв: 1) окремий циатій , в якому видно нектарники, п'ять тичинок, жіночу квітку із трилопатевою приймочкою й об'ємною зав'яззю на товстій ніжці; 2) пара келихоподібних циатіїв зі згорнутими приквітками; 3) завдяки білим приквіткам циатій неможливо відрізнити від справжньої квітки; 4—5) циатії (ліворуч) в порівнянні із квітками кактуса (праворуч).

Циатії можуть бути як поодинокими, так і зібраними в складніші цимозні суцвіття. В найпростішому випадку таке суцвіття є , в якому від верхівкового циатію відгалужується ще один бічний (наприклад, в ). Близький до нього , складений з одного центрального та двох бічних циатіїв на вилчасто розгалужених квітконіжках. Дихазіальні суцвіття можна побачити у молочаю Міля, , . Якщо циатії численні, то вони можуть бути зібрані в  — китицеподібні (у молочаю болотяного, ) або щиткоподібні (в ). Ще одним поширеним типом суцвіть, складеним з чисельних циатіїв, є несправжній зонтик (плейохазій), як у молочаю різнобарвного тощо.

У групи мадагаскарських молочаїв із секції Goniostema (, , , , , ) виявлена тенденція до ще більшого ускладнення. У них парціальні циатії в межах великого цимозного суцвіття мають різну будову: бічні оснащені циатофілами і не виробляють нектару, а центральний циатій, навпаки, спеціалізується на виробітку нектару, але безплідний. Таким чином усе суцвіття являє собою свого роду складний псевданцій. Вважають, що такі суцвіття філогенетично утворилися як пристосування до птахозапилення.

Поширення

Циатій — дуже специфічний тип суцвіть, притаманний у світі рослин виключно представникам роду молочай. За цією чіткою морфологічною ознакою сукулентні молочаї легко відрізнити від неспоріднених кактусів, що мають зовні подібні вегетативні органи.

Циатії у складі інших суцвіть: 1) дихотомічно розгалуженого дихазія ; 2) китицеподібного тирса ; 3) щиткоподібного тирса ; 4) несправжнього зонтика молочаю різнобарвного; 5) в суцвітті .

Джерела

1. Грицик А. Р., Недоступ А. Т., Бучко О. В. Фармацевтична ботаніка. — Івано-Франківськ: ПП Голіней О. М., 2013. — 197 с.
2. Соцветие // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)